Дроянда - Ненавиджу тебе, директоре… але люблю, Дроянда

Розділ 30. “Обід з перчиком і повідомлення татові”

Офісний обід мав пройти як завжди — Влад збирався спокійно поїсти у своїй зоні відпочинку. Але сьогодні щось пішло не так.

У двері тихенько постукали, і перш ніж Влад встиг відповісти, до кімнати зайшла дівчина у надто короткій спідниці та з глянцевою посмішкою.

— Владе Володимировичу, я принесла вам салат, ви ж нічого не замовляли... — її голос був солодший за мед.

Він зупинився, злегка звів брови.

— І хто ти?
— Катя. Стажерка з PR-відділу. Просто подумала, вам може бути приємно, якщо хтось подбає про ваш апетит...

У цей момент Настя проходила повз, побачила сцену через скляні двері, завмерла. Катя вже встигла смикнутись ближче до Влада, поклавши вилку на стіл.

Очі Насті звузились. Спокійно, тихо вона витягла телефон і написала татові:

Настя:
Тату. Пошукай, будь ласка, інформацію на дівчину з PR — Катерина ***. Їй лише 17, а вона вже "обслуговує обіди". Попроси, щоб її трохи притримали.

P.S. Це вже не офіс. Це полювання.

Вона навіть не зупинилась, просто йшла далі — з виглядом абсолютної крижаної королеви.

Та за 5 секунд знову набрала повідомлення — цього разу брату Микиті:

Настя:
Мік, приїдь. Я не справлюсь із цим цирком одна.
Тут якась мала липне до Влада.
Якщо тато ще думає, що я ніжна — то ти знаєш, я зараз їй ноут через коліно переламаю. 😠

Усередині кабінету Влад уже відсунув тарілку:

— Катя, тобі скільки років?
— Ну, майже 18, але...
— Досить.
— Але я...
— Вийди. Зараз. І, будь ласка, не повертайся з «ініціативою». У нашому офісі — межі є межі.

Катя вийшла, злегка скривившись.

Через 10 хвилин у холі з’явився Микита Волков — високий, спокійний, але з таким виразом, що навіть охоронець відступив на крок.

— Де вона? — запитав у Насті.
— У PR. Я зараз проведу.
— Ні. Я сам.

І поки Влад сидів з чашкою кави й думав, як пояснити Насті, що він не винен — двері розчинились.

Настя зайшла першою, тримаючи в руках планшет.

— Обід був смачним?
— Не їв, — коротко відповів Влад. — Вона просто...

Настя сіла навпроти. Спокійно. Надто спокійно.

— Просто?
— Просто занесла салат.
— Від себе? Без дозволу? У мініспідниці? Влад, у тебе тут шведський стіл, але я — головна страва.

Він засміявся, але її очі говорили, що жартувати не варто.

— Я вже сказав їй “ні”. І не торкався навіть салату.
— Добре, бо Микита вже в коридорі. І тато в курсі. І ще одне: я не ділюся.

Вона встала, поправила сорочку і вийшла. Але перед тим, як закрити двері, кинула з посмішкою:

— До вечора, Влад. Надіюся, тоді тебе буде цікавити тільки мій "десерт".

У кабінеті PR-відділу”

У коридорах офісу стало незвично тихо, коли Микита Волков зайшов до PR-відділу. У руках тримав бейдж тимчасового доступу, хоча без нього ніхто не посмів би його зупинити.

Його очі миттєво віднайшли Катю — ту саму "ініціативну" 17-річну дівчину, яка кілька хвилин тому принесла Владові салат… і не лише.

— Ти Катерина? — голос у Микити був холодний, майже крижаний.

Катя озирнулася й побачила високого, спортивного хлопця з суворими очима, що явно не мав настрою на small talk.

— А ви хто?
— Брат тієї самої Насті, яка тільки що ледве не розбила тобі кар’єру… і ключицю.

Вона нервово засміялась, але він не посміхнувся.

— Послухай, дівчинко. Сюди ти прийшла працювати, а не “будувати стосунки” з директором, якого, до речі, вже охороняє не лише офіс, а й наша сім’я.

— Я просто… хотіла бути корисною…

— Корисна? — перебив він. — У 17 років? В короткій спідниці? На обіді з чужим чоловіком?
Ти хоч знаєш, хто такий Влад для моєї сестри? І хто така вона для нього?

Катя намагалася щось сказати, але він зробив крок ближче — без жодного натяку на агресію, але з таким поглядом, що всі поруч притихли.

— Тепер слухай уважно. Один рух — і ми закриваємо тобі доступ до будь-якого серйозного офісу в місті. Бо не треба з Настею гратись. І вже точно не з Владом.

Він нахилився ближче, тихо, але чітко:

— І не змушуй мою сестру втрачати нерви. Бо наступного разу до тебе приїде не я, а тато. А тато — це вже не попередження. Це фінал.

Микита розвернувся, ще раз окинув Катю поглядом — і вийшов.

Катя залишилася сидіти на місці, бліда, стискаючи серветку.

 

У голові Каті"

Катя залишилася сидіти на стільці біля столу, в руках — розірвана серветка. Вона вже не могла стримати нервів.

“Брат… Насті… Це був її брат?”

Її обличчя горіло від сорому.

“Він же молодий… але говорив, ніби справжній бос. Погляд — як у вовка. Ух, а як стояв… ніби охоронець президента.”

Катя намагалася вдихнути, але серце калатало, як перед іспитом. В голові крутилися уривки:

“У 17 років... коротка спідниця... Будь корисною...”

“Настя… Така стильна, впевнена. У неї такий Влад. І в неї — ось такий брат.”

Вона зітхнула.

“Я ж просто хотіла сподобатися... Це ж був комплімент — салат, усмішка, пару поглядів...”

Але потім згадала очі Микити. Його останні слова:

"Наступного разу до тебе приїде не я. А тато."

Катя мимоволі подивилася на свій телефон. У голові вимальовувалася страшна картинка: строгий чоловік з сріблястим поглядом, що вривається в офіс і ставить хрест на її майбутньому.

"Ні… мені ще вчитись рік. Я ж просто хотіла попрактикуватися… Це все Влад! Ну, не Влад, а його... очі. Посмішка. Костюм."

“Ох, Катю… Ти зайшла в зону, де вже все розписано. І ти там — не головна роль. Ти навіть не камео.”

Вона встала повільно, зібрала свої речі й… вперше за день пішла пити каву не біля кабінету Влада, а в протилежний кінець офісу.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍