Igor Shnayder - Котик-лицар Мур Пригоди у Казковому Звіриному Світі, Igor Shnayder

— Вітаю всіх із третім днем турніру! Цей чарівний ранок ми розпочнемо з командного відбору. Зараз капітани — Чемпіон турніру та Перший лицар — по черзі обиратимуть лицарів до своїх команд. Але цього разу, щоб перемогти, потрібно буде не здолати всіх суперників, а захопити прапор ворожої команди й утримати його п’ять хвилин. Це додасть до змагання стратегічної складової. 

Лицарі відреагували по-різному: хтось здивувався, хтось зрадів, а хтось залишився незадоволеним — адже очікували класичного бою команда на команду до останнього, а тепер доведеться вигадувати щось із захопленням прапора. 

Право першого вибору надали Першому лицарю турніру. Досвідчений вовк обвів поглядом лицарів, що стояли перед ним.  Його очі затрималися на Мурі, потім знову — обвів всіх, і ще раз зупинився — на коті. 

— Мур! 

Глядачі на трибунах заревіли — за ці два дні Мур став справжнім улюбленцем серед прихильників турніру.

Поки Чемпіон вагався з вибором, Мур нахилився до капітана й тихо сказав:

— Дякую за довіру. Якщо буде можливість, оберіть Кукаріо, Мо й Найта — це мої друзі й досвідчені лицарі. Разом ми зможемо діяти як злагоджена четвірка й точно прорвемося до ворожого прапора. Мо знесе навіть лицаря-ведмедя, Кукаріо — швидкий, як блискавка, а ми з Найтом прикриємо їм спини щільною обороною. Вам залишиться тільки відтягнути більшість противників на себе. А ми, як кулак, проб’ємося до цілі. 

— Схоже на добрий план. Іншого ми поки не маємо — це нове правило стало несподіванкою для всіх. Сподіваюся, моє чуття щодо тебе не підведе, сміливий Мур. 

Чемпіон спершу обирав, на його думку, найсильніших та найгрізніших лицарів,. Тож вовк без труднощів забрав до своєї команди  Кукаріо, Мо та Найта. У командному бою молодий герцог уже не лякав нікого батьковим впливом — у натовпі важко довести, хто з ким бився. Тож репутація Ді Ноче його не  цікавила, і навіть спроби взяти Найта до себе Чемпіон не зробив. 

Коли розподіл завершився, обом командам дали трохи часу на обговорення і підготовку.  Вовк одразу зібрав свою команду навколо себе. 

— У нас простий, але дієвий план. Більшість команди має піти у стрімку й зухвалу атаку по всій лінії. Буде важко, але ваше завдання — зв’язати боєм якомога більше суперників. А потім утримувати щільну оборону. 

— А як же ми тоді переможемо? — невдоволено озвалися кілька голосів. 

— У нас буде ударна четвірка лицарів. Мо прориває шлях, Кукаріо атакує слідом якнайшвидше, а Мур із Найтом прикривають фланги й тил, не даючи ворогу наблизитися і вибити їх з бою. Ця четвірка чекає, поки ми зв’яжемо боєм якомога більше ворогів, а тоді стрімко проривається до прапора, закріплюється там й подає нам сигнал. Я, якщо ще стоятиму на ногах, приведу до вас підкріплення. Решта відступить до нашого прапора. Якщо йому нічого не загрожуватиме — атакуєте тих, хто рушить на нас. Якщо хтось має кращий план — я радо вислухаю. Ми вправні бійці поодинці, але тепер правила змінилися: навіть найсильніший програє команді, яка діє злагоджено, як одне ціле. 

Дехто з лицарів трохи повередував, але всі зрештою погодилися, що кращого плану наразі немає. 

Пролунав перший сигнал труб — команди зайняли свої місця на ристалищі, а позаду кожної встановили прапори. Друге гудіння — і всі приготувалися до бою. На трибунах запанувала тиша — здавалося, навіть вітер стих і спостерігає за могутніми звірами в обладунках. Третє гудіння — і ристалище вибухнуло тупотом лап, дзвоном заліза та бойовими вигуками лицарів! 

Одна металева стіна зійшлась з іншою — і гул прокотився над ристалищем та трибунами. Загриміло, застукотіло, загарчало! У такому бою суддям було б майже неможливо підрахувати всі влучання по обладунках, тому лицар вибував, якщо його повалили. І вже з обох команд з’явилися ті, хто вибув. 

Мур із друзями чекав поза головною лінією своєї команди. Їхні лицарі тиснули на ворога з усією силою й швидкістю, поки в них ще вистачало сил, аби якнайближче підійти до ворожого прапора й дати змогу ударній четвірці швидко прорвати ворожий стрій. Коли настав момент — вовк-капітан завив на весь голос, трохи злякавши супротивників. Для Мура це був знак:

— Давай, Мо! Пробий нам шлях, велетню — уяви, що там усе червоне!

Мо заревів і з неочікуваною швидкістю кинувся на лицарів супротивника. Ті не очікували такого маневру — стрій захитався, кілька лицарів упали й вибули зі змагання. Кукаріо мчав за Мо, відбиваючи удари, що летіли в товариша, і встигаючи проводити контратаки у відповідь. Мур і Найт прикривали їх, утримуючи оборону просто на ходу. Хтось із ворожої команди помітив прорив і вже гукав інших на захист прапора. У Мура та їхньої четвірки майже не залишалося часу. 

— Мо! Ми майже дійшли — ще трохи! 

Але дійти до прапора — цього замало. Його ще треба було втримати. 

— Намагаюся друже… але сил майже не залишилося! — прохрипів виснажений бик, відкидаючи ворогів, що боронили прапор. — Я зробив усе, що міг. 

— Ти міцний, як скеля, Мо! Нікому іншому я б не довірив такий прорив! — гукнув Мур з-за спини велетня. — Без тебе нічого б не вийшло, друже!

Підбадьорений словами Мура, Мо заревів так, що в усіх позакладало вуха. Його могутній ривок розметав останній заслін лицарів, що охороняли прапор. Та Мо не втримав рівноваги — чи то сил забракло, чи то просто не повезло. Він упав.