Igor Shnayder - Котик-лицар Мур Пригоди у Казковому Звіриному Світі, Igor Shnayder

— Я більше не зможу допомогти вам, друзі… Пробачте, — промовив Мо. Йому було боляче залишати друзів, але правила були однакові для всіх. 

— Ти зробив більше, ніж будь хто з нас, друже — ти довів нас сюди! Настав і наш час діяти! — Мур посміхався: яким не був кінець бою —  їхній зухвалий план прориву вже вдався, і це залишиться в пам’яті назавжди. — Кукаріо, тримайся за нами й прикривай тил. І подай сигнал нашим, будь ласка. 

Троє лицарів тримали оборону біля ворожого прапора. Судді вели відлік часу, а Кукаріо задув у малий ріг — це був сигнал для вовка-капітана. Їм удалося — тепер капітану треба прориватися до ворожого прапора. 

— Залишилося тільки втриматися — зовсім не важко, правда ж? — Мур глянув на Найта. Той посміхався й кивнув у відповідь. 

— Я й не сподівався, що цей турнір стане таким… незабутнім, друже! 

Хіба не кожен лицар мріє пройти випробування разом із вірними друзями й однодумцями —тими, хто завжди прийде на виручку, прикриє спину й залишиться поруч до останнього? І коли така мрія збувається прямо на твоїх очах — це просто неймовірно казкове та чарівне відчуття. Тоді під силу все, навіть те, що здавалося неможливим. 

Кукаріо вибув із бою — веселого півня все ж таки збили з ніг. Він довго прикривав спини коту й пантері, самотужки тримаючи цілий фланг. Мур і Найт стали спина до спини біля прапора й відбивали натиск ворогів, не дозволяючи себе збити. 

— Ми витримаємо, Найт! Наші прорвуться й захоплять прапор! 

— Тримаймося! 

Лицарі зробили, здавалося б, неможливе. На трибунах — серед суддів, вельмож і гостей міста — мало хто вірив, що в них щось вийде. Двоє друзів трималися до останнього — побиті й виснажені, вони боролися й не дозволяли себе збити. Вони виграли час для своєї команди, яка під проводом вовка прорвалася до них. Частина лицарів була втрачена, але це вже не змінило перебігу бою. Коли Мура й Найта все ж повалили, на землю біля прапора відразу вийшов вовк, а за ним — інші лицарі його команди. Час захоплення прапора продовжили відраховувати від цього моменту. Ворожій команді вже не мало сенсу захоплювати прапор вовкової команди: їм бракувало часу для перемоги. Як і відбити свій прапор. 

— Команда Першого лицаря турніру захопила прапор команди Чемпіона! 

Бій зупинився. Втомлені й побиті лицарі нарешті могли перевести подих. На небі збиралися хмари. 

— Добре, що все закінчилося до дощу — ото вже був би бій у багнюці! — усміхнувся Кукаріо, підходячи разом з Мо до друзів. — План спрацював, Муре — твій план! 

— Без вас нічого б не вдалося. Ми перемогли, бо діяли разом — як справжня команда. Дякую вам, що повірили в мою ідею й зробили це навіть краще, ніж я міг сподіватися. 

— Я ще ніколи не здобував звання чемпіона турніру… Це дивне відчуття, — Мо вперше за весь турнір сяяв усмішкою на весь свій великий рот. — Як же зрадіє моя родина, коли я повернуся до них із такою новиною! 

— Мо — величний і рогатий Чемпіон командного турніру, — урочисто мовив Кукаріо, проводячи крилом у повітрі, немов по напису під портретом. — Може знести не лише трибуну, а й усю команду супротивника! 

Друзі засміялися, а Мо просто сяяв. 

— Я щиро вдячний вам, — сказав Найт, знявши шолом і схиливши голову в знак пошани. — Ви прийняли мене як рівного — попри плітки чи страх. Ви довірилися мені, і я ніколи цього не забуду. Кожен із вас може розраховувати на мою дружбу й підтримку. 

— Це взаємно, друже! — Мур обійняв лапою Найта, а  другою — Кукаріо. — Мо, ходи-но сюди, велетню! 

Лицарі стали в коло й схилили голови одне до одного. 

— Це велика честь — бути вашим другом! — радісно промовив Мур. 

— Не можу не погодитися, ко! 

— Це навіть краще, ніж зносити трибуни й лицарів!

— Саме цього мені й бракувало весь цей час — духу лицарства!

Це був вечір триумфу — настільки яскравого, що він затьмарив другий день турніру й самого Чемпіона. Наметове містечко, ристалище й трибуни гуділи й святкували. Лицарі, мешканці міста й ті, хто щойно прибув — усі зібралися тут. Навколо багать з піснями й танцями — під зірковим небом… 

І в тому святі вовк знайшов Мура.

— Радий, що моє чуття на справжніх лицарів мене не підвело. Ви зробили неможливе, а ти повів їх як справжній лідер і сам пішов разом із ними. Я б став із тобою спина до спини — до самого кінця. Тому, якщо знадоблюся — просто клич. Я прийду, якщо тільки зможу. 

— Дякую. Це велика честь — чути таке від видатного лицаря. І все, що ти сказав, — навзаєм. 

Вовк та Мур пожали один одному лапи. Мур радів, що йому з друзями вдалося здійснити таке на турнірі. Його тішив не стільки титул, як спогади й емоції. Титул і нагорода — це, звісно, приємні речі, але наступного року вони можуть дістатись комусь іншому. А от спогади й досвід залишаться з ним назавжди. Як колись казав Муру майстер Шурко: "Шлях часто важливіший за ціль, малий розбишако. Тому став цілі, але радій самому шляху до них." 

Вранці наметове містечко вже майже розібрали. Лицарі збиралися в дорогу — кожен до своїх справ.