Igor Shnayder - Котик-лицар Мур Пригоди у Казковому Звіриному Світі, Igor Shnayder

— Не намагайтеся навмисно програти мені, лицарю Муре! Я вже знаю, що ви вправніший. Та для мене — справжня честь: ви вийшли проти мене, не злякавшись мого батька. І це для мене вже перемога. Бо справжня ганьба для лицаря — потрапити у фінал турніру, не провівши жодного бою. Ви врятували мене — і я буду вашим другом, допоки не набридну вам.

— Ми — лицарі. І ми прийшли сюди заради духу лицарства й традицій. Я не міг відмовити вам у такому праві. І буду радий називати вас  вас другом — щойно ми завершимо цей бій. 

Найт посміхнувся під шоломом — на душі в нього було радісно. Він і не  сподівався, що знайдеться лицар, достатньо сміливий, щоб вийти проти нього. 

Мур провів кілька атак і зумів пробити оборону Найта, здобувши перемогу в раунді та поєдинку. Бій завершився. Лицарі зняли шоломи й підійшли один до одного. Глядачі, для яких до кінця поєдинку залишалося таємницею, хто ховається під чорними латами, здивовано вигукували ім’я Найта Ді Ноче.

— Можна — на “ти”? — Найт простягнув лапу в латній рукавиці.

— Залюбки. Мур, — кіт потиснув йому лапу.

— Найт. Дуже приємно познайомитися. Це був неймовірний бій. Мені є чого вчитися, — пантера Найт посміхнувся, щиро дивлячись на Мура.

— Мені також. Твоя оборона в другому раунді геть збила мене з пантелику й вивела з рівноваги. Це було майстерно. 

— Дякую! Поспілкуємось після боїв?

— З радістю, друже. 

Мо і Кукаріо були здивовані — та щиро раділи перемозі друга. Півень назвав Мура найбезстрашнішим котом у всьому королівстві. Та й звісно — якщо він навіть із драконом знайшов спільну мову, то чим його налякає якийсь герцог? Увечері вони разом з Найтом сиділи біля багаття неподалік від наметів: розповідали історії, ділилисЯ враженнями Й спогадами, вечеряли та дивились на зірки. Перший день і ніч турніру стали для Мура справжнім святом лицарства. 

Фінальні поєдинки другого дня турніру почалися з самого ранку. Кукаріо, Мо та Найт теж потрапили до фіналу. Правила залишилися такими ж, як і в перший день, але бої стали ще напруженішими.  Зійшлися справжні майстри: їхні рухи були швидкими, точними й сильними. Мур виграв більшість своїх боїв, але під кінець далася взнаки втома — й досвід маститіших лицарів зробив своє: кіт програв кілька поєдинків. Мур набрав достатньо очок для почесного третього місця — і для нього це була справжня перемога. Третє місце — виборене серед найсильніших лицарів Королівства! 

Вечір другого дня став справжнім святом! Усі вітали чемпіона турніру та почесного срібного призера. Наступного дня вони стануть капітанами двох команд, які змагатимуться за титул чемпіонської команди турніру. У лицарському наметовому містечку всюди палали багаття. Лицарі вигукували вітання та виголошували святкові промови. Це було саме те, заради чого Мур приїхав сюди: дух лицарства, товариства і відчуття, що ти серед тих, хто має такі ж  інтереси та світогляд. Часом цього йому дуже бракувало в мандрах і пригодах. 

— Лицарю Муре! — Найт сів поруч.

— Вітаю, друже. Справжній казковий вечір сьогодні. 

— Так, ще й у гарній компанії. Я дуже вдячний за те, що ти зробив учора. Мій батько завжди намагається все вирішувати за мене — він вважає, що краще знає, як мені жити. Та я б не був би Найтом Ді Ноче, якби сліпо виконував усе, що він наказує. Тож батько знайшов інший спосіб — як зробити так, щоб зі мною ніхто не хотів битися на турнірах. Пустили чуток про лицаря, якого батько нібито ледь не запроторив до королевської темниці — лише за те, що той змагався зі мною. 

— То це все — неправда?

— Так, королева Фоннек ніколи б не дозволила, щоб її права рука зловживала владою. Але від чуток ніхто не захистить — і саме цим батько й скористався. А лицарі виявилася надто чутливими до таких речей. Виступити проти молодого герцога — чи втратити шанс змагатися на турнірах? Вибір очевидний… — Найт обернувся до Мура й усміхнувся. — Окрім тебе, звісно!

— Я надто далеко мандрую від королівського двору, щоб знати всі ці плітки! — Мур посміхнувся й підморгнув Найту. — Та й  у ваших придворних тонкощах я зовсім не розбираюся.

Так і промайнув чарівний вечір — у розмовах і лицарських історіях біля багаття, під зоряним небом. Легкий вітерець шелестів листям сплячих дерев. Розмови ставали все тихіше, а лицарі потроху розходилися по своїх наметах — адже зранку на них чекало останнє випробування турніру: командний бій. 

Мур хвилювався, тож прокидався кілька разів. А на світанку, щойно сонце визирнуло з-за обрію, він уже сидів зібраний біля свого намету. Мур почувався відпочилим, а серце переповнювало трохи тривожне й хвилююче передчуття. “Опануй себе й дихай повільно, спокійно. Ти можеш не контролювати те, що діється довкола, але завжди маєш владу над собою”, — так учив його майстер Шурко. Старий, добрий і мудрий Шурко. А також Мур згадав батьків і сестру, за якими він дуже скучив і не бачив уже так давно. Після турніру він одразу вирушить до Кіттенгейлу. Дороги давно не вели його додому — до тих, хто люблять й чекають на нього.

— Доброго ранку, мрійнику, ко! — Кукаріо, як завжди, був бадьорий і усміхнений. — Ходімо, капітани ось-ось почнуть обирати лицарів до команд.  

Трибуни гуділи, а глядачі заполонили все навколо ристалища. Лицарі зібралися в центрі арени, а судді ц капітани стояли навпроти них. На середину вийшов герольд турніру.