Олена Воля - І буде життя, Олена Воля

Квітни, Україно, радуйся весні!

Сонячних днів побільшало і це справді додавало усмішок на обличчя. Життя продовжувалося. Природа наповнювалася соком землі, купалася в теплі сонця.

Учні все більше проводили час на свіжому повітрі кожної перерви, а час від часу на котромусь уроці. Природничі науки, мистецтво, фізична культура та й усі інші мають зв'язок із довкіллям. Тож при нагоді учителі виводили своїх вихованців на шкільне подвір'я, спортивний майданчик або здійснювали дослідницькі екскурсії на території.

Мілана Романівна тепер з найулюбленішої перейшла у просто вчительку інформатики. Ну як перемістити стаціонарні комп'ютери на майданчик? Інколи виходили із ситуації: проводили фотозйомку на телефони, записували звуки природи, а тоді використовували цей матеріал на уроках. Однак це були поодинокі випадки.

Сьомі уроки були найдовшими. Розніжені сонечком, зморені денною метушнею учні майже дрімали за комп'ютерами. Особливо важко було зосередитися на програмуванні. Тільки окремі учні охоче виконували завдання. Це була проєктна робота.

Вже декілька місяців Мілана Романівна зі старшокласниками розробляли курс програмного забезпечення для керування дронами. Свою ідею вчителька оформила на всеукраїнський заочний конкурс. Робота пройшла відбірковий тур. Невдовзі мала відбутися конференція юних науковців. Учнівська команда на чолі з керівником збиралася представляти свою розробку у Львові.

Підготовка тривала. Вкотре перевіряли програму, змінювали дизайн. Залишався заключний етап − випробувати ефективність програмного забезпечення.

Відсутність самого дрона непокоїла Мілану Романівну. Вона хотіла завчасно переконатися, що все працюватиме як задумано. Андрій зв'язувався зі своїми колегами-інженерами. Шукав найпростішу модель, так званий тестовий варіант. Хотів підтримати дружину і допомогти дітям гідно виступити на конференції.

Ще була одна надія отримати дрон заздалегідь. Михайло через тиждень має приїхати з побратимами на відкриття кімнати бойової слави. Мілана якось в розмові згадала про їхній проєкт і проблему з літуном. Через деякий час товариш повідомив, що є підбита "пташка". Хлопці займаються ремонтом. Це була б чудова нагода протестувати програму на дефектному дроні. Таким чином вони зможуть вдосконалити свою розробку. Одна справа керувати новим приладом, а інша − приладом з бойових дій.

Поки юні програмісти чекали сувеніру, у школі кипіла робота. Учні готували декілька художніх номерів. Шкільні кухарі пекли коровай. Коробочки зі смаколиками вже очікували у кабінеті педагога-організатора. До зустрічі з воїнами все було налаштовано.

Залишалося ще завітати до родин полеглих героїв і запросити їх на урочистості. Певна річ мова йшла не про те, щоб святкувати. Хотіли віддати належну шану тим, хто не пожалів свої життя заради щасливого майбутнього вільної України. В кімнаті бойової слави розмістили портрети загиблих з біографією та фотознімками їх нагород, в більшості випадків отриманих посмертно.

Герої не вмирають, поки про них пам'ятають. Тож нехай живуть у спогадах рідні, односельчан і всього народу...