Іво Брешан - Азартні ігри з долею

— це найбільше багатство. Все у певний спосіб належить вибору. Хай і малою часткою. Я навіть не згадую про те, як його здійснення може вплинути на внутрішній світ. Мені здається, зберігання дистанції від вибору, відмова від нього — це єдина річ, що не може зашкодити.

— А притча про Буріданового віслюка? Я вперше почув її саме від вас.

— Суто схоластичний лжеприйом. Віслюк не помре з голоду, якщо ти це хотів сказати.

— Мусив би, що ж іще з ним станеться, коли перед ним дві ідентичні копиці сіна, на однаковій відстані від нього і які однаково йому подобаються.

— Все одно не помре. Навіть в тому випадку, якщо він не має власної волі, а є просто керованим сіном. Навіть тоді б все залежало від іншого, набагато сильнішого гравця... це його голод. Тож, замість того, щоб помирати з голоду, він врешті вибере якусь із копиць сіна. А, можливо, й обидві, якщо він справді зголодніє. Спершу одну, а тоді іншу.

— Але ж перед тим він принаймні мусив вирішити, з якої почати, з лівої чи правої. А оскільки вони обидві однакові...

— Він почне з тієї, яка йому першою впаде в око, якщо немає ніякої іншої причини для вибору... Проте я прийшов до тебе не задля цієї дискусії. Я хотів поставити тобі кілька запитань.

— Я саме так і подумав. Прошу вас до ризниці.

Отець Лука провів його через усю церкву до вівтаря, де були приховані вузькі двері, закриті завісою і завів його до ризниці. То була тісна кімнатка з потинькованими стінами, на яких висіло кілька ікон та велике розп’яття. Умеблювання було скромне: стілець, лава і шафа з одягом для служби. Отець Лука запросив Тюдора присісти, а тоді почав чекати, що він йому скаже.

— Отче Луко! — заговорив Тюдор, пильно на нього подивившись. — Скажи мені чесно, по совісті: чому ти переказав Серафінові, що його дядько мертвий, коли тобі отець Влаха сповістив, що там сталося насправді?

Це питання прозвучало для отця Луки, як грім серед ясного неба. Було видно, що він абсолютно не очікував, що Тюдор може це знати, він кілька хвилин стояв, як спаралізований, а тоді тихо мовив охриплим голосом:

— Я мав для цього серйозну причину. Це все було для його ж добра.

— Існує лише одна причина, через яку ти міг так вчинити. Ти хотів, щоб він запізнився на той корабель, яким поїхала Ана Немчич? Доведи мені, що це не так!

— А якщо й так?!!

— Якщо так, то з цього випливає невідворотний висновок: ти знав про те, що з нею станеться на тому кораблі.

Замість відповіді, отець Лука дістав із шухляди записку і показав її Тюдорові. На ній буквами, вирізаними з газет і наклеєними на папір, було викладено: «Завадьте Ретелеві поїхати кораблем з Аною Немчич, інакше його життя опиниться під загрозою».

— Ось це я знайшов у ризниці за два дні до того, як вони мусили вдвох плисти кораблем.

— А ти цю записку показав поліції?

— Ні. Я боявся, що її там неправильно зрозуміють.

— Чому ж ти тоді не показав її Ретелеві, замість обманювати його?

— Я вже достатньо довго його знаю, щоб бути впевненим у тому, що він її проігнорує. Він не тікає від небезпеки, а прагне зустрітися з нею один на один.

— Може, це й так. Та в цьому випадку щось залишилось поза увагою. Чи, може, ти саме на це й розраховував. Це його кохання до Ани. Якби він і ризикував своїм життям, то точно не став би підводити під удар її. Він поїхав би з нею автобусом чи в якийсь інший спосіб. А це було б саме те, чого ти так не хотів.

— А от і ні. Серафін чистий, як Божа сльоза. А це все ятрить йому душу... тягне його в прірву.

— Тепер подивімось трохи на цю ситуацію з іншого боку! В цьому є дещо, що йде врозріз з будь-якою логікою. Якби був хтось, хто задумав би зробити з нею... байдуже, що... і хотів позбутися Ретеля, чи надсилав би він тобі анонімну записку? Він не міг бути впевненим у тому, як ти вчиниш. Можливо, ти їх обох попередиш. Можливо, ти відразу ж підеш із цією запискою в поліцію...

— Що ви хочете цим сказати? — запитав отець Лука трохи налякано.

— Ти цю записку не знайшов, а радше сам ці букви повирізав з газети і наклеїв, щоб потім мати чим виправдовуватись перед Ретелем за свій вчинок.

— А якщо й так?! — запитав отець Лука, явно опинившись у важкому становищі. — Я лише хотів зруйнувати їхні стосунки. Та жінка аж ніяк не для нього. Ця комуністка... атеїстка... І воїн... захисник.

— Знову ти чогось не договорюєш, отче. Невже ти настільки наївний, що думав таким способом зруйнувати їхні стосунки? Що може вдіяти одне запізнення на корабель, якщо любов щира і взаємна? Вони б зустрілися знову, коли б тільки побажали... хоч і наступного дня. А це наштовхує мене на те, про що й подумати навіть страшно: ти знав про те, що Ана може не дістатися своєї точки призначення. І ще дещо: ти знав, хто буде на тому кораблі.

— Я нічого напевне не знав... лише передчував... неспокій...

— Все одно. У будь-якому разі ти хотів його захистити, а з нею будь-що буде.

— А чого б я взагалі мусив турбуватися про ту суку? Друковані видання володіють народом. Вони показують наших героїв ворогами Батьківщини. Хоч би що з нею не сталося, вона це заслужила.

— Навіть якщо її було вбито? Що ж, таке бажання справді в християнському дусі!

Отець Лука нічого не відповів, а лише зовсім занепав духом. Довго тривала тиша, під час якої він лише беззвучно ворушив губами, а руки склав так, наче молився подумки. Зрозумівши, що натрапив на слабке місце, Тюдор повів далі:

— Я зараз питаю тебе, отче Луко, перед святим розп’яттям. Якщо ти віриш у Нього, в чому я не сумніваюся, мусиш мені відкрити правду. Ти знаєш, хто такий Дуда і де він є?

Довго-довго отець Лука вагався, не знаючи, що сказати, а тоді врешті-решт вирішив, з великими зусиллями вичавивши з себе:

— Знаю.

— І ти весь час про це мовчиш! Покриваєш злочинця перед правосуддям? А