Андрій Хімко - У пазурах вампіра. По відродженні. Блок другий

тож, вибачившись та щиро подякувавши за приємно проведений час, Янчук пішов від Недолі в колонію: і пообідати, і зустрітися зі своїми прихильниками-вихованцями, в більшості, хорошими учнями з різних груп, які, ніде правди діти, продовжували створювати розкол між вихованцями на його користь, без яких Янчук в подальшому не зміг би, як вирішив для себе, плідно працювати та врешті вирвати колоністів із-за колючого дроту.

В колонії-школі неймовірно багатим, аж до розбещеності, забезпеченням життя безпритульних відали директор, завпеди, вчителі, вихователі та техпрацівники, справжнім же вихованням, атмосферою життя гурту, дисципліною, настроями і всім внутрішнім буттям керував фактично, куди більше за адміністрацію, двадцятилітній (у реєстрах уже кілька років підряд сімнадцятилітній) «пахан» Іван Шило, що голив уже вуса, ґвалтував піонервожату і трьох дівчат-вихованок, аж до абортів, утаємничуваних колективом із-за кари і від «пахана», і від властей та наросвіти.

Отож, і того недільного підвечора Петро Карпович організував гру на музичних інструментах, волейбол, крокет і теніс, попутно радячись зі спільниками, як би перевиховати «пахана» і чомусь його таки навчити — при абсолютному небажанні і спротиві того протягом усіх трьох попередніх років. Шило жив вуличним утриманцем, вчителів та вихователів він тероризував слухняними масами дітей усієї колонії.

Перша розмова сам-на-сам у них і відбулася того недільного підвечора із непомітної обопільної ініціативи. Петро Карпович, вислухавши доводи вихованця про те, що він, Янчук, є «шпик лягавих», присланий через комсомол і наросвіту, байдуже зауважив співбесідцеві, що далі так жити у колонії-школі Шило не може, тож обставинами та віком змушений вибирати негайно один із двох шляхів: або у дорослу колонію, або — з його, Янчука, допомогою — на волю при якомусь ремеслі в руках.

— На ножа просишся? — спитав «пахан» після вислуху і роздуму над почутим.

— Був уже на нім, як ти міг помітити по рубцеві на шиї, і тобі не раджу Пора кінчати з твоїм богуванням, шкодить воно решті колоністів, а тебе приведе до краху навіть при загальному замовчуванні. Оля знову вагітна, а Пріся знову на лікарняному після аборту від тебе, і ще не знати, що буде з Казею та Вірунею, яких ти зробив своїми підстилками, не думаючи, вже не кажу про них, а й про себе.

— А кажеш, не працюєш на лягавих!

— На себе працюю та на таких же, як сам, сиріт, яким бажаю, як і тобі, вирватись із колонії і стати людьми, як усі, як їхні батьки були, а дечиї й зараз є.

— Знаєш таких, що батьків мають?

— Ще знаю, що декому і вісімнадцять, і дев'ятнадцять, і двадцять — при шістнадцяти-сімнадцяти у реєстрах!

— А кажеш, що не просишся на ножа!

— Те, що знаю, не використав і не використаю, бо прийшов сюди не лише за ситними обідами, а й для того, щоб директор був директором, а колоністи — учнями, студентами і врешті спеціалістами!

— А я, як бачиш, таким не можу стати.

— Чому ж не можеш?! Що ти — каліка який, чи що? Пора тобі належно це зрозуміти і перестати богувати, а взятися за ремесло — чи тут, чи деінде!

— Хочеш посадити мене у третю групу? Чи у першу, із «Чайником»?

— Для чого говорити про те, що зовсім нереальне?! Є гадаю, й інші можливості і для дівчат, і для хлопців-переростків, і не лише у майстернях колонії.

— Аж так навіть?!

— А чому б і ні, коли хтось осмілиться поручитися за них? У тебе таких немає, бо безперестанно тероризуєш усіх, зловживаючи їх людяністю, перетворивши колонію не у виховну, а у злочинну, примусивши навіть учителів працювати на себе!

— У тебе й такі факти є?

— А чого по них ходити далеко? Ти вже три роки у реєстрах числишся сімнадцятилітнім, а по підписах видно, кого саме ти погрозами змусив учинити ті злочини. Колись вони й «вистрелять» проти тебе. Сам знаєш: «цо задужо, то нє здрово», як каже Казя... Всі вже вляглися згідно з розпорядком, то йди і ти лягай, бо і для тебе то норма й правило. Так-так, іди і не сердь мене, та не змушуй до ворожості, — погрізнів голос у Янчука.

Сиділи якийсь час мовчки...

— Ти таки дуже просишся на ножа, а я не люблю зневажувати подібних домагань.

— Я також, то йди і подумай!

— Я тебе попередив, — звівся нарешті «пахан».

— Я тебе також, причому востаннє! — гукнув йому навздогін Янчук.

Петро йшов додому геть знервований та розладнаний, душевно ніби роздвоєний, в голові крутилися довгі терпкі розмови у Недолі і свіжа сутичка із «паханом», що напевне жив у колонії ще й не під своїм прізвищем.

А у сні йому приснилася Марія — із розвихрено-розвіяними косами, у квітчастій спідниці, що лукаво-весело та по-змовницьки підморгувала йому, запрошуючи до шаленого танцю, а його щось тримало, мов на ланцюгові. Згодом «дівася» перевтілилася у вдовицю Фесю Антипівну, коси із яшно-хвилястих стали чорними, рум'яне лице — матовим, а на лівій щоці чорно-сизі плямки геть збільшилися, і у сні дивуючи його своєю опаловістю...

Кінчалися останні цьогорічні сесії в технікумі і екзамени у вечірній школі. Тяжко було складати їх Лідуні, але втричі тяжче виявилося осилювати їх Петрові. З натугою врешті ледве склав усі на «задовільно», але був дуже радий з того, тішачись, що і сестра скінчила семирічку, і йому лишався всього рік до нового вищого життєвого щабля. Розумів, що людина планує собі одне, а Бог визначає їй інше, та досі Бог допомагав йому навіть більше, ніж він міг сподіватися.

Якось по обіді в їдальні технікуму до Петра підсіла його «менторша» Ася Соломонівна, звернувши увагу на його блідо-землясте від недосипання обличчя, і почала радити хлопцеві конче зробити передишку, взяти відпустку, придбати путівку в будинок відпочинку. Студента і окрилила, і водночас опечалила та пропозиція.

— За які кошти, Асю Соломонівно?! Адже із сестрою ледве зводимо кінці з кінцями, хоч моя зарплата й чимала.

— А коли твоя сестра закінчить своє учнівство на фабриці? — спитала, помовчавши.

— Ще три місяці треба, щоб стала якимось майстром.

— На канікули, а може і на потім, я допоможу їй влаштуватися нянею в хорошій родині — із добрим харчем і квартируванням. Вона ж у тебе вихована дівчина? — спитала.

— Як на мене, так, але ж має скінчити курси на фабриці!

— Буде нянею після курсів.

— Кому