Андрій Хімко - У пазурах вампіра. По відродженні. Блок другий

— Маю на увазі таких, що будуть їй раді. Вечорами зможуть відвідувати театр, кіно чи знайомих, а у вихідні — і того більше. Це вже, хлопче, інша мова. А у тебе в колонії коли ж відпустка?

— У вересні буде рік, як я працюю.

— Значить, відпустку можеш узяти в серпні, маєш 2 місяці?

— Так, у вихователів двомісячна відпустка, у вчителів — три, — не розумів Янчук, про що роздумує співрозмовниця.

— Отже, пиши заяву в місцевком профспілки на виділення тобі путівки в будинок відпочинку на серпень, прикладай до неї довідку від лікаря про стан здоров'я, дочекайся путівки, отримай відпускні за два місяці, частину виділи сестрі на прожиття, а частиною оплати путівку, та й спочивай цілий місяць, набираючись сил для останнього удару.

— Чи ж мені поталанить дістати ту путівку? — засумнівався Янчук.

— В тому допоможемо тобі ми з Вірою Володимирівною, як ти нас добре попросиш, але заяву маєш подати вже зараз, а довідку від лікаря принести до вечора.

По закінченні сесій та екзаменів Янчукові наполовину розв'язався світ! Перебуваючи тепер цілими днями в колонії, він не лише домігся в директора і педколективу під свою особисту відповідають грошей на придбання волейбольної сітки і баскетбольного кошика з м'ячами, «коня», перекладини, гантелей, фотоапарата з усім приладдям і начинням до нього, цілого набору струнних інструментів для музгуртка, а й почав настирливо клопотатися в Ореста Модестовича Жука про наказ наросвіти щодо зняття колючих дротів із парканів колонії.

Те клопотання було нечуваним і небаченим для педколективу і вихованців, але настирність молодого вихователя була такою заповзятою, що Орест Модестович, спершу категорично відмовивши Янчукові, врешті приїхав із кількома своїми комсомольськими інспекторами на загальні збори колоністів для розгляду пропозиції з вихованцями й адміністрацією, де виступ Петра остаточно переконав його, що такий захід украй необхідний і дуже вчасний, як засада виховання молоді в подальшому.

Поки у високих інстанціях, а найпаче в органах НКВС, вирішувалося оте немислиме питання із роздротенням колонії, Янчук закріпляв свій і так високий авторитет тим, що був єдиним, хто не боявся «пахана», встрявши з ним у протиборство на боці колоністів, а також тим, що, розписавшись за придбане для навчання і розваг, роздав усе гуртківцям під чесне слово, що також досі було небаченим, і тим, що активно учився разом із дітьми, як рівний з рівними, і спортивним іграм, і грі на музичних інструментах.

Більше того, Петро під свою відповідальність, бо був уже старшим вихователем, ще до зняття дротів із парканів і зміни режимності в колонії, одного недільного дня умовив чергових вихователів і нянь повести більшість дітей на Дніпро для купання. Від вихованців він отримав стільки несказанної вдячності, скільки її не мав від них тут ніхто і ніколи, зате наступного дня Павло Оксентійович вліпив йому сувору догану з попередженням, назвавши вчинок Янчука божевільним.

Тим часом Петрові стосунки з «паханом» загострювалися ще й через те, що хлопці-старшогрупники організували свою власну команду, вийшовши з його, а дівчата почали відверто ігнорувати його, тож тятива ворожди натягувалася все більше. Через тиждень чи два волейбольна сітка виявилася порізаною, м'ячі — проколотими, а гантелі — зниклими. Янчук, отримавши відпускні, компенсував зіпсоване й зникле, знову передав його гуртківцям і врешті вибрався на відпочинок у Ворзель, домовившись із директором, що той через місяць відкличе його з відпустки.

Завдяки Асі Соломонівні на вільні від навчання та праці години була влаштована нянею й Лідуня — у молодій жидівській родині з харчуванням, постіллю та вісьмома карбованцями платні на місяць. Янчука порадували ті умови ще й тому, що молоді люди виявилися дуже невибагливими й порядними, тож дівчина стала в них жити, як удома, допомагаючи господині доглядати маля, що почало щойно ходити й дещо говорити. Справило добре враження і вбрання Лідуні, ще від Хорунжої, а також те, що дав дівчині дівер, як Варвара Степанівна була вже заарештована, частину з якого перешила на неї Феся Антипівна, коли Лідуня ночувала в неї.

Тож Янчук урешті виїхав на відпочинок, не відаючи, що воно й таке. Ворзель прийняв його назагал царственно, що було з ним уперше, бо досі було йому недоступне і тому невідоме. Устаткована скромними меблями кімната на два ліжка в прадавнім бору із зашумленими кронами; зарядки, кроси, змагання, грища ранками; холодний душ за загородками протягом усього спекотного дня; пообідньо-вечірні кіно, концерти, вистави; гамаки й книги для тих, що бажають усамітнитися у повітряно-живичній ванні пралісу для читання чи спочинку; гортанно-скрипучі згуки круків, дзвінкі вистуки дятликів, тривожні скрики сойок, заворожливі плачі горлиць... Все тут чарувало Петра... Вже в перші дні він написав експромтом кілька віршів, продовжував і надалі... Написав і проспект про Ворзель...

Та цвяхом Янчукового перебування тут була від першого і до останнього дня велика, на три заходи веранда, куди подавалися чотири рази на день добротні страви, знецінюючи багату бібліотеку із читальним залом, де можна було взяти «на винос» навіть рідкісну книгу.

Петро рано, в обід і полудень та на вечерю, починаючи раніше за всіх і кінчаючи останнім, щодня заходив у кожне з трьох відділень веранди, з'їдав у кожнім, приміром, по склянці сметани чи випивав по сирому яйцю, лишаючи решту недоторканою, і таким чином потроював кожен прийом їжі. Його дії, звичайно, були зауважені й викриті, адже офіціанти мимоволі наглядали за відпочивальниками, а лікарі що два дні їх зважували.

Таким же прийомом користувалися й інші відпочивальники, найпаче два студенти університету, що нерозлучно ходили навіть у їдальню з книжками, та рудокоса й закучерявлена, з густим муратинням на обличчі Рита Шмідт, з якою він і познайомився на вагах, бо обидвоє неймовірно швидко, ніби наввипередки набирали вагу. Петро частенько супроводжував дівчину чи молодицю у бір із гамаком, у який і допомагав їй забратися. Була Рита досить ерудованою киянкою, але про більше — хто вона, де працює, чи заміжня — Петро так і не дізнався, хоч вона величала його другом, читала йому книжки на німецькій мові, давала читати свої, яких у бібліотеці не було, поводила себе при ньому чи не безсоромно, наприклад, могла сказати, що сходить до вітру, але на ближчий контакт із ним не йшла.

Петрові розповіді про Черкаси зацікавили Риту, особливо люди, природа, пляжі, навіть ринкові ціни на продукти, цікавилася готелем та цінами на мешкання в місті, але найбільше розпитувала про Соснівське курортне управління, про яке Янчук нічого певного