Андрій Хімко - У пазурах вампіра. По відродженні. Блок другий

їй сказати не міг. Рита верталася до цієї теми кілька разів, те управління було їй знане до деталей, йому невідомих.

Протягом місяця для оточуючих Петро й Рита виглядали як закохані, але насправді не було випадку, щоб вони переступили межу дружби у стосунках між собою, щоб Рита не пояснила Янчукові чогось, йому незрозумілого, бахвалячись при цьому своїми знаннями, вказуючи, що це з такої-то галузі знань, що деталі можна знайти у Брокгауза й Ефрона чи деінде.

Місяць відпочинку пролетів птахом для Петра. Як виявилося, він перегнав Риту у наборі ваги: у неї було додаткових шість кілограмів, а в нього — більше семи. В останній день відпочинку, ніби між іншим, Рита сказала Янчукові, що в разі, як він захоче, вона може допомогти йому по закінченні технікуму отримати розподіл помічником санітарного інспектора курорту в Соснівці. Але при умові, що він за її ж кошти забезпечить її квартирою або місцем у готелі, коли вона попросить його про це листом безпосередньо перед приїздом. При цьому вони обмінялися адресами, з чого Петро й дізнався, що Рита працює в наркоматі здоров'я інспектором курортоуправлінь.

Добирався Петро додому пароплавом, на палубі якого переглядав свої вірші й нариси, правив їх і готував до друку в газеті. Ритина адреса між ними була якимось дисонансом, як і Дніпрові береги між собою: правий — високий і порослий хащами, деінде підпаленими золотом близької осені, а лівий — пологий, розливний та заплавний, густо покритий чубатими очеретами, заставлений копицями і стіжками сіна, повний чередами худоби, табунами коней, отарами овечок і кіз під розкиданими густолистими вербами, верболозами й вільхами, навіть на островах.

Вслухаючись у татахкання пароплавних лопастів-глиць, Петро згадував Київ, через який удруге в житті йому довелося переїхати-перейти, немов якийсь інший світ, що не сподобався йому людськими вереміями, брязкотом трамваїв та криком потягів. Під плачі-крики чайок він думав про сестру Ліду і свою фактичну самотність у Черкасах, адже Борис поїхав на літо до «тахи» й «мачухенції» на Кубань, Роман із Кирилом — до своїх домів, Гриць Бойко — до батьків у Ліски, землячки-чигиринки Лані Олійник з подругами також не було в місті, щоб послухати їх спів під бандуру.

Думав і про те, як знову зануриться у клопоти колонії, у лекції й уроки, як займеться підвищенням рівня своїх знань, відвідуючи Василя Самійловича для читання того самого Брокгауза й Ефрона із врахуванням, звичайно, повчань Сави Панасовича: «Писалося то все здебільшого в угоду кесареві, а не Аполонові, бо при них діяло оте імперське „кому — на, а кому — ні“, що панує й сьогодні.»

Не дарма кажуть старші люди: «Як у гостях не добре, а вдома все-таки куди краще». Черкаси зустріли Янчука породинному ще від знайомих пляжів, а як були йому раді сестра Ліда, що навідалася до нього, попереджена листом, та бабуся Параня, що вже не могла його дочекатися, бо їй прийшли вже аж два перекази з Харбіну від синів, а допомагав їй одержувати їх завжди Петро.

— Лідуня, дожидаючи тебе, помила мені підлоги, то спочивай, а завтра, як твоя ласка, візьми візника та з'їздимо, поки здужаю, в банк по юані, хоч вони тепер у цих, прости, Боже, анцихристів і стали чи не втричі дешевшими, — взялася одразу до діла бабуся, як тільки Янчук переступив поріг. — Маєш листа отам на столі. Навідала мене ота модистка Феся, то й за тебе з Лідунею питала. Має доброго чоловіка, сина він нього Петром назвала, не нахвалиться ним. Була в мене і невістка-кацапка, та я їй сказала, що вмирати і не думаю, то пішла, як ніч темна. Кинув її онук, такий же, як і вона, гуляка й ледар несусвітній, — спішила господиня поділитися з квартирантом чи не усіма своїми новинами.

Подарувавши сестрі куплені у Ворзелі модні панчохи і випровадивши її, Петро взявся до листа, що виявився Маріїним, аж із Петропавловська-на-Камчатці. Читав його із болем і задоволенням, ще й досі таки кохаючи «дівасю», усвідомлюючи однак, що вже ніколи її не зустріне і що вона взагалі не для нього. Марія гаряче дякувала йому за ту пам'ятну ніч і бажала йому та Лідуні всіляких гараздів та щасливого майбуття, закінчивши листа словами з його ж вірша, посланого їй в Одесу: «Прощай і прощавай, ми не зустрінемося вдруге!»

Пізніше Петро переписував ворзельські вірші, етюд та нарис про будинок відпочинку, щоб назавтра занести все в редакцію. А потім ще довго не міг заснути, хоч і був досить зморений з дороги. Маріїн лист його розтривожив, Петро знову думав про неї, мимоволі порівнюючи її з новою знайомою Ритою Шмідт, яка була нерозгаданою й незрозумілою, геть незалежною і обдуманою в поведінці, але не такою вродливою, як Марія.

Наступного дня редактор схвально прийняв Петрову писанину, пообіцявши швидко її відредагувати і передати в набір, зауваживши, що з ним усе може трапитися із дня на день «при теперішньому наборі рабів на індустріальні будови епохи». Був Сава Панасович якимось замороченим, біля його робочого столу на підлозі лежала ціла купа пожмаканих паперів, попільничка була повна попелу, в присутності Петра за розмовами він усе те спалив у грубі.

Виходячи із «юним кореспондентом», як жартував, із редакції, він спинився в пустому коридорі нижнього поверху і схвильовано проказав:

— Всі фашизми й расизми у світі сьогодні — лише копії нашого соцкомуністичного та шовіністичного імперіалізму, наслідки дій численної агентури його Комінтерну. Ти це добре запам'ятай собі, — примовк на хвильку. — Тодося Осьмачку чекісти мучили допитами місяць, тепер він у психлікарні, але не подумай навідувати його, бо й сам там опинишся!.. Я виходжу, а ти затримайся коло стенда, вийдеш перегодя. Май на увазі, ми з тобою знаємося лише як автор і редактор, ніколи й ніде, крім як тут, не зустрічалися! І з іншими ти не знайомий, окрім літгуртка та редакції! Будь здоровий! — поспішив Сава Панасович на вихід.

Ідучи Хрещатиком до стоянки візників, Петро з онімілим серцем думав про Осьмачка, Гомона, Недолю та «ридактора», як дражнив себе Сава Панасович, вирішивши, що коли і йому вчинять допит, то це означатиме, що хтось із присутніх в неділю на обіді був провокатором. Поки возив бабусю до банку й назад, трохи відволікся, але по путі до колонії вернувся думками до тієї ж тривожної теми і вирішив зайти увечері до тети Паші, щоб дізнатися про її новини і про Бориса.

Проблеми із відкликанням Янчука з