Влада Клімова - Козацька балада

Дядько ще кілька хвилин сидів за своїм бар’єром, а потім запитав:

– КПІ? Київський політех, факультет машинобудування. Нічого собі. І все те, що тут написано правда? Відмінниця з усіх дисциплін? Якось дивно. Навіщо ж ти приїхала сюди? Хоча не відповідай, так зрозуміло. Заміж хочеш за військового вийти. Всі ви за цим претеся, а вони давно не вільні. Так, а друкувати ти вмієш?

– Трохи вмію. Та це не мій профіль, – винувато знизала плечима Соломія.

– Це ясно. Тільки не хочеться з такими даними засилати тебе кудись по групі. У нас скоро в канцелярії штабу місце звільняється. От би тебе туди! Думаю, керівництво підтримає таке призначення. Зараз, сиди!

Дядько вийшов кудись порадитися, а Соломійка здогадалася, що її нікуди приткнути. Віру з робочою професією забрали відразу, а з технічним дипломом вона нікому не потрібна тут. Звідки їй було знати, що те місце, котре планував для неї незнайомець є для багатьох місцевих дівчат несказанно жаданим.

Для довідки. Північна група, що підтоптала під свій чобіт всю Польщу, мала розкидану по території чужої країни купу військ. Їх осередки знаходилися поблизу великих міст та в портах. А тут, у Свідниці, знаходився штаб групи, тобто керівний орган. І всі, від командувача та його заступників, з натовпом генералів базувалися саме в цьому місці. Ну, й звісно куди ж без стосів паперів? А для них потрібні канцелярія й жінки, що сортують та друкують той непотріб.

Хтось може подумати, що дівчина сподобалася кадровому щуру. Але ні. Скоріше за все він намагався (її коштом) вислужитися перед власним начальством. Адже документи й зовнішній вигляд Соломії Холод, з міркувань кар’єриста, для цього дуже підходили.

Розділ 39. На службі

Чекати рішення керівництва Соломійці довелося довго. Вона прихилилася до стіни та вже встигла покимарити, але живіт настирливо урчав і просив хоча б водички. Звідки молодому організму знати, які круті щаблі проходить кожен кандидат, потрапивши до світу міноборонівських тіней? І скільки неймовірних відкриттів чекають на щиру українську квітку серед штормів військової системи! Може краще було б залишитися біля мами з бабусею? Але молодість нестримно тягне пізнавати світ і тут нічого не вдієш.

Отож, що відбувалося наразі за лаштунками, службовець Холод дізнається набагато пізніше. А ми, щоб мати уявлення, заглянемо за них уже тепер.

Коли костюм з краваткою заніс на затвердження до військового куратора папери новенької, полковник уважно проглянув їх, а потім почав з фрази, яку з етичних міркувань, ми пропустимо. Та суть була наступною:

– Ти здурів Курашкін? Хочеш, щоб мене раніше терміну запхали назад до союзу? Та за таку вражу напівкровку з нас командувач власноруч шкуру здере! В канцелярії половина паперів з грифом «таємно». А ти їй доступ першого ступеня пропонуєш дати? Йди геть з перед очей!

– Це як скажете, пане полковнику. Просто всі ті шльондри, котрі з’являються у нас за рекомендаціями – геть безмозкі. Інколи здається, що й трьох класів не пройшли, хоч і мають чисті біографії та патріотично налаштованих батьків. Але ж офіцерам до сто біса набридло самостійно готувати документи для москви. Від їхніх матюків у мене вже вуха не працюють. Випробний термін дамо і все... Порушить, кинемо кудись якомога далі, – не здавався мудрий чоловік. В штабі він працював не перший рік та добре знав, як вірно розставити акценти.

– Ну, дивись мені! Все під твою відповідальність. Якщо політвідділ мене за жопу візьме, я ж тебе за собою потягну. Так і знай! – зробив красивий розчерк під резолюцією «дозволяю» полковник. Десь так Соломійка опинилася на службі.

Далі дядько побігав знайомими кабінетами й повернувся з дозволом: завтра виходити на роботу в головну канцелярію штабу групи, в якості стажерки.

– Все. Давай готуйся та не підведи мене, бо згорю на службі невідомо за кого. Тепер прямуй до дівочого гуртожитку й поселяйся, а завтра пів на дев’яту - знову до мене. Будемо тобі посвідчення оформляти.

– Дуже дякую. А форму теж завтра видадуть чи ще кудись іти? – прибита втомою й недосипом бурмотіла дівчина.

– Та яку форму? На бійців не напасешся! Тобто офіційно, твій комплект десь повинен лежати, але ховати таку статуру під формою – це вже зовсім дурне. Одягнеш щось пристойне та й будеш служити в цивільному, як ми усі, – таке пояснення дуже сподобалося Соломійці. Від нього вона аж проснулася, взяла свої речі й пішла назад Червоним містом до сіренької п’ятиповерхівки, що вже бачила на своєму шляху, коли вони пхалися з Вірою до кадрів.

У вестибюлі гуртожитку вертушки не було. Звичайна кімната, з купою домашніх рослин та весела жінка за столом. Вона оцінила паспорт новобранки й змучене личко та не стала тягнути з поселенням. Правда попередила, що з місцями у них туго, а тому прийдеться перебиватися п’ятою в кімнаті на чотирьох і дівчата точно будуть від цього не в захваті.

– Але не переживай! Скоро в однієї закінчується термін служби й вона, слава Богу, повернеться до свого Намангана. Ось тоді займеш її куток та будеш вже ти тягати туди мужиків, – важко зітхнула начальниця дівочого гуртожитку, видала Соломійці ключ та пішла представити новеньку сусідкам.

В кімнаті різко пахло парфумами, смаженою картоплею й за купою речей, здавалося, ніде курці клюнути. З-під навислої посеред оселі білизни вийшла дівчина в шовковому халатику та з бігуді на голові. Вона оцінила Соломію презирливим поглядом і сказала:

– О! А це ще що таке? Ми прибиральницю не замовляли.

– Шевцова, це ваша нова сусідка по кімнаті. І не бикуй, як завжди. Ти ж бачиш, дівчина після потяга ледве на ногах тримається. Давай, відсувай на фіг свій парфумерний магазин та будемо ставити їй ліжко.

– Валентино Василівно, я до Карлсона жалітися піду. Чесно Вам кажу! Шо за беспрєдєл? Талалаєва за стінкою одна живе. Ну й що з того, що до неї підполковник політвідділу відтягнутися ходить? Але ж у нас і без цієї дихати нічим...

– Дихати нічим через твої склянки. А казати таке забудь! Ніхто нікуди не ходить. Зрозуміла? І полковника Волкова я не боюся. А ще хоч раз його так назвеш, то не подивлюся, що ти дємбєль і про всю твою заборонену торгівлю з поляками доповім куди треба, – Соломійка мовчки слухала їх, нічогісінько не розуміла та відчувала, що зараз втратить свідомість.

– Все, Василівно, все! Уже ніхто нікуди не їде. Не треба нічого доповідати. Зараз я труси накину й будемо приймати Вашу новеньку в колектив. А чого це вона так побіліла? Є-є-є! Тримайте, бо впаде...

Відкрила очі Соломія на чиємусь ліжку. В голові паморочилось і перед очима ще бігали зірочки. Вона подивилася навколо й згадала, що поїхала у закордонне відрядження та думала, що тут не життя, а мед. Але навіть те, що її залишили у штабному місті, а не відправили кудись на точку, абсолютно не радує. І ще вона тільки-но відключилась серед чужих людей.

– На, попий! Слухай, ти часом не вагітна? Або тепер до армії геть хворих беруть? Так на вигляд була наче нормальна, – придивлялася до новенької та бойова дівчина й тримала в руках чашку.

Соломійка взяла до рота дуже несмачної рідини, але яка вже різниця? Неймовірно солодка й чиста водичка з бабусиної криниці тепер за семи замків і прийдеться звикати до цієї гидоти. Виходить, що служба в армії це щось на кшталт тюрми. Відмінність лише в тому, що можна вільно ходити по вулиці та працювати за гроші.

Казали, що вони великі. Основний заробіток, в карбованцях, капатиме на рахунок в союзі, а тут такий же помножений на два видаватимуть раз на місяць, у місцевій валюті. Звучало це доволі оптимістично, але навіщо їй гроші, коли тут усе таке страшне?

Вдома її любили мама та бабуся, була робота в НДІ. Інколи випадала мить десь зустрітися поглядом з супостатом, що звабив її, але тепер він боявся підходити.

А які смачні пиріжечки пекла бабуся Оксана! Вони будь-якого часу чекали на Соломійку посеред столу, загорнуті в духмяний полотняний рушник... І про цілющу й кришталеву воду з яготинської криниці краще не згадувати взагалі, бо від душевного болю хочеться померти.

Розділ 40. Неписані закони

У дівочому гуртожитку було не все так погано. В підвалі – купа душових кабін і теплої води скільки завгодно. Соломійка вимилася, попила запропонованого чаю та трішки поспала. Після раптової втрати свідомості бойова подруга Наташка більше не намагалася кошмарити її. Вона нарядилася в модні речі й вийшла кудись. А зморена мандрівниця задрімала.