Аліна Скінтей - Трон. Сяйво золота в темряві, Аліна Скінтей

- 13 -

— Камінь душ знаходиться в східних горах Сільвера, — рівно промовила Навіє, її голос звучав як кам’яна стіна. — Туди потрібно дістатися до заходу сонця. Адріан не дурень, і точно йому клепки вистачить, щоб відстежити свою дорогоцінну королеву. Тому тобі чаклувати, — вона тицьнула пальцем в бік Аберхат, — не можна! Щойно ти зачаклуєш, як він відчує магію, яку ви разом ділите.

Аберхат сумно скривилася, але промовчала. Вона знала, що Навіє мала рацію. У ситуації, що складалася, будь-яке порушення, могло обернутися катастрофою. Якщо Даерон їх знайде, Сільсія навіть думати про цей варіант не хотіла.

— Королеву, яку вже напевне звинуватили у замаху на власного батька і втечі, — підсумувала Сільсія, гірко оглядаючи залишки своєї весільної сукні. 

Її вигляд був далеким від нещасного, очі надто горіли рішучістю.

— Повернеш ти собі трон... — завзято почала говорити Навіє, а потім різко замовкла. — Давайте хутчіше.

— Наві, ти так і не сказала, навіщо тобі цей артефакт? — раптово запитав Уайт.

Навіє замовкла на мить, погляд її став серйозним.

— Без нього я не отримаю "ареніанський ключ", — пояснила вона, не зважаючи на те, що її слова частково були правдою, але не зовсім. Вона вирішила не розкривати всю правду про артефакт, який вона мала обміняти в лавці на потрібний їй предмет, для того, щоб розірвати зв'язок Сільсії з Роувеном. Зараз Навіє розуміла, що саме вона хотіла розірвати цей зв'язок, бо сама Сільсія і Роувен були зовсім не проти один одного. — Ареніанський ключ здатен скасувати будь-яке з'єднуюче заклинання. Ти зможеш розірвати зв'язок з Адріаном.

Сільсія підняла брови, в її погляді промайнуло спочатку здивування, а потім щире задоволення. Для Навіє така наївна демонстрація емоцій була незвичною.

— І ти його мені даси?

— Якби не збиралася цього робити, — знову з непробивною серйозністю промовила Навіє, — то не стала б нічого розповідати. Ходімо, час не на нашій стороні.

Вона рушила до виходу, Уайт та Аберхат швидко рушили за нею. Ніхто не мав часу на додаткові питання. Гори Сільвера чекали, і кожна хвилина затримки могла обернутися втратою шансу на досягнення мети.

— Отже, — йдучи вузькою стежиною, що вела вгору по горі, почав Роувен, — знаходимо артефакт, обмінюємо його в лавці на потрібний. Руйнуємо твій зв'язок з Адріаном. А далі...

— Лукас Соуер. Потрібно залучити його підтримку, — підкорегувала Сільсія план дій Уайта, зосереджено дивлячись вперед. — Він просив про послугу в обмін на свою. Гадаю, в нинішній ситуації це буде взаємовигідно.

Навіє, що йшла ззаду, трохи скривилася, чуючи це ім'я.

— Соуер… — повторила вона, її голос звучав насторожено. — Це ж сім'я, яка не підпорядковується короні?

— Так, — підтвердила Сільсія, — але зараз там лише один член. Лукас Соуер. І якщо ми зможемо домовитися з ним, він може стати нашим союзником.

— Що нам відомо про нього? — запитала Навіє. — І чому він взагалі погодиться на угоду з нами?

— Лукас завжди мав свої мотиви, — відповів Роувен. — Він шукає можливості позбутися своєї ноші. Він не приймає участі в політиці, що дозволяє йому не тільки зберегти незалежність, але й знайти нові можливості для збільшення своєї сили. Він скуповує артефакти з чорного ринку й не лише.

Сільсія зупинилась і обернулася до них, її очі знову блищали рішучістю.

— Спочатку нам потрібно отримати артефакт. Без нього, жодні наші плани не зможуть реалізуватися. Потім зустрінемося з Лукасом і переконаємося, що його допомога нам забезпечена.

— Впиши між своїми пунктами плану - зміна одягу. Ця сукня на тобі, зараз виглядає жахливо, — відверто сказала Блейзфорд. 

Навіє дивилася на Сільсію, мов на цікавого дослідного кролика. Їхній контраст був дивовижним: кольори волосся, манера поведінки, сприйняття світу — все відрізнялося. Сільсія була світлом, що світило своїм наївним, але рішучим золотим блиском, тоді як Навіє була тінню, що ховалася за маскою розрахунку й обережності.

Вона не могла знайти жодної риси чи ознаки, яка б їх поєднувала як родину. Якби не спільна кров, могло б здатися, що вони абсолютно чужі одне одному. Сільсія діяла з прямотою і честю, яка, на перший погляд, виглядала як слабкість в очах Навіє, у той час, як сама Навіє тепер була майстром інтриг, маніпуляцій та холодної стратегічної гри. Зі своєю невинністю та світилом вона розпрощалася, коли ховала ту, що її виростила.

Навіє, хоча і розуміла, що повинна тримати свої справжні наміри під контролем, все ще спостерігала за Сільсією з великою цікавістю. Вона не могла не захоплюватися її ідеалізмом і рішучістю, але також була і настороженою. Її власні інтереси та цілі були занадто важливими, щоб ризикувати викриттям перед меншою сестрою.

— Ти сподіваєшся на успіх у всьому цьому? — нарешті запитала Навіє, її голос був спокійний, але в ньому чутно приховану іронію. — Вірно, що ти прагнеш повернути своє королівство і врятувати його?

Сільсія, що йшла трохи попереду, зупинилася і обернулась до Навіє, її обличчя було наповнене серйозністю.

— Так, саме так. Я повинна це зробити. Мій трон - це не просто місце влади. Це частина моєї ідентичності, частина того, ким я стала. Я не можу підвести короля Едейна, — вона не назвала його батьком.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍