Arachne - Дикий Захід , Arachne

"Але й зволікати не можна", - подумав він, знову кидаючи погляд на список імен тих, кого підозрював. Щодня зволікання дозволяв Вільямсу зміцнюватися. Чим довше Джек чекав, тим менше шансів залишалося зловити їх на місці злочину.

Він зітхнув і відкинувся на спинку стільця, відчуваючи, як напруга наростає в його тілі. У його голові крутилися уривки розмов — зустрічі з Еллі, слова Тіні Вітра, почуті в барі плітки. Кожна деталь мала зіграти свою роль у складній грі, яку він збирався розпочати.

Він зважував кожну деталь. З одного боку, Вільямс був людиною хитрою, він напевно здогадувався, що Джек не залишить цю справу просто так. З іншого боку, якщо Джек зарано покаже свої карти, його план розвалиться на очах. Зібрати всі докази, впровадити когось усередину — все це звучало легко на папері, але насправді будь-який невірний крок міг зруйнувати все.

"А що, якщо план провалиться?" - Джек був реалістом. Він розумів, що якщо Вільямс або хтось з його людей дізнається про пастку, що готується, йому кінець. Не лише йому, а й Еллі.

Він задумався про ризик для Еллі. Вона вже була втягнута в цей світ більше, ніж варто було б, і тепер він міг зробити її мішенню для ворогів. Це його мучило найбільше — не наражати її на небезпеку, але й не усувати, тому що вона могла бути ключем до всього. Можливо, краще поговорити з нею ще раз? Можливо, вона має ідеї, які могли б зробити план менш ризикованим.

Думки знову повернулися до Тіні Вітру. Незважаючи на їх відмінності, Джек бачив у ньому не лише ворога, а й можливого союзника. Тінь Вітру був людиною честі, хоч і водив за собою людей, які грабували і вбивали. Що якщо його можна переконати, що їхній спільний ворог — це не білі чи апачі, а ті, хто грають життям обох народів, сіючи ворожнечу заради власної вигоди?

Джек підвівся і пройшовся по кімнаті. Він зупинився біля вікна, дивлячись у нічну темряву за межами будинку. Тиша вулиць була оманливою. Завтра все змінилося. Завтра могло бути початком кінця для Вільямса або для самого Джека.

"Але я не можу відступити", - вирішив він нарешті, стискаючи кулаки. Він знову сів за стіл і акуратно поклав папери в портфель. Він готував себе до того, що попереду буде важко, але іншого шляху не було. Він мав довести справу до кінця, хоч би якою небезпечною вона здавалася.

"Чи достатньо у мене часу?" — думав Джек, проводячи рукою по обличчю. Вороги могли розпочати діяти будь-якої миті. Вільямс міг зрозуміти, що на нього насувається загроза і тоді у Джека просто не залишиться шансів.

Він зітхнув, відкинувся на спинку стільця і ​​подивився у вікно на сонце. Йому треба було вибрати: або ризикнути всім, що має, або відступити, але це було б зрадою пам'яті Тома.