Юлія Келер - Пʼять пелюсток любові, Юлія Келер

Сью розвернулася, щоб піти, але інша жінка зупинила її.

- Ні, почекай, люба. Якщо ти прийшла, то випий з нами чаю. Ми придбали смачний торт. Вона витягла з коробки торт вишнево-рожевого кольору.

- Дякую, я піду, - пробурмотіла Сью.

- А я наполягаю! - голосно сказала жінка і стала в позу.

Сью посміхнулася, відчуваючи, як почервоніли її щоки. Вона пройшла до столу. Жінка в обличчі змінилася, відсунула люб'язно стілець. Сью сіла. Одна жінка кудись поділася, а друга наливала чай.

- То коли ти тут жила?

- П'ятнадцять років тому ми переїхали?

- П'ятнадцять років тому, - повільно сказала жінка, і очі її помітно покругліли. - Так, навіщо ти сюди знову прийшла через стільки років?

- Я не знаю. Це було безглуздо. Вибачте. - Сью напружилася.

- Та буде тобі вибачатися, - жінка засміялася. - Я щось не можу збагнути. - Вона замислилась. - Минуло п'ятнадцять років, а ти сюди приперлася. Ти бездомная чи як собака віддана? Може, тут твій господар живе? - Вона голосно засміялася, а потім прокашлялася, промокаючи куточки очей рушником.

Сью стало незручно. Вона встала, щоб піти, та жінка сказала:

- Сядь!

Сью здалося, що вона оглухла. Її слух на кілька секунд зник.

- Ти чай не допила. Куди зібралася? А торт? Я, взагалі-то, не завжди і не з усіма така гостинна.

- Можна я піду, - пролепетала Сью тремтячим голосом. - Мене чекають.

- То ти сюди приперлася не одна? Де твій друг? - Вона схопилася і попрямувала до дверей. - А ну клич його сюди!

- Його тут немає, - сказала Сью. - Він чекає унизу і вже хвилюється.

- Ти подивися, хто до нас зайшов, - радісно пробурмотіла жінка.

Пролунав чоловічий голос. Сью замерла на місці. Чоловік до неї посунув стілець і поважно вмостився.

- Як тебе звуть, люба? - схвально спитав він і провів язиком по щоці Сью. Вона скривилася і схопилася зі стільця, вибігла в коридор, потім вискочила з квартири як ошпарена і натрапила ще на якогось чоловіка. Він був молодший того першого. Від нього несло алкоголем, але всі вони одягнені були пристойно. Сью відчула, як її схопили, а потім кольнуло щось у шиї. Той, що молодший, тримав шприц, а другий уже стояв у дверях і, сміючись, примовляв: "Повеселилися як слід, мала".

Сью не пам'ятала, як вирвалася з рук і полетіла сходами вниз. Вона вибігла як ошпарена на вулицю і зупинилася в пошуках Яна, але його не знайшла. Він покинув її і пішов. Сью дуже засмутилася. У неї раптом запаморочилося в голові, а в очах все попливло. Вона абияк перейшла через дорогу. Їй сигналили машини, але ніхто не зволив зупинитися. Їй стало дуже погано. Вона натрапила на безлюдне місце і сіла під деревом. Її серце билося, а у вухах дзвеніло. До вечора Сью пробула у відклюдчці. Добре, що було літо та тепло. Вона виявила себе лежачою на траві в якомусь сквері. Вона зайшла так далеко від доріжки і сховалась між деревами, що її ніхто не бачив. "Слава тобі, Господи", - пробурмотіла Сью.

Надворі вже давно стемніло. Стало прохолодно. Сью відчула, як замерзла. Вона гарячково шукала свою сумку. Підібгавши губи і ледь не схлипуючи, вона згадала, що хтось зірвав сумочку з її плеча, а в сумці були документи, телефон і гаманець, а також її улюблені окуляри, які вона сама собі купила. До горла підкотив ком, і Сью розплакалася.

Вона знала, що їй треба їхати до чоловіка, зовсім розгубившись і забувши про квартиру, яку вона зняла поряд із центром міста. Щось їй усередині підказувало їхати до чоловіка, бути з ним лагідною та люблячою дружиною.

Сью ледве підвелася з землі, обтрусилася і вийшла на широку вулицю. Вона зайшла в метро та сіла в поїзд без квитка. На щастя, не була провідника, і їй вдалося доїхати до центрального вокзалу без проблем. Вона вийшла на вулицю, вдихнула свіже повітря і налаштувала себе будь-що-будь дістатися свого міста. Вона по пам'яті перейшла на іншу станцію, знову спустилася вниз, подивилася на табло. Через п'ять хвилин вирушав прямий поїзд прямо до її міста. Сью бігом спустилася на платформу і застрибнула в напівпорожній вагон. Вона сіла на вільне сидіння біля вікна і сумно проводжала поглядом людей, що залишали станцію. Їй уперше у житті стало дуже самотньо. Вона занудьгувала за чоловіком, думала, що він її не прийме. Потяг рушив, і Сью видихнула.

Вона придрімала, як хтось гукнув її.

- Ваш квиток, будь ласка, - чемно сказав кондуктор.

- Котра година? - запитала Сью.

Кондуктор глянув на годинник.

- Без чверті одинадцята.

- Вже так пізно. Скільки годин ми в дорозі? - Сью відчувала себе загальмованою.

- Майже дві години. - Кондуктор уважно подивився на Сью і повторив:

- Ваш білет, будь ласка.

Сью засмутилася. Ледве стримуючи сльози, вона промовила:

- Мою сумку хтось украв. У ній було все моє життя: гаманець, паспорт, телефон, окуляри.

- Мем, я розумію, але без квитка не можна. Будь ласка, пройдіть зі мною.

- Куди? - у страху запитала Сью.