Еміліос Солому - Щоденник однієї зради, Еміліос Солому

Згідно з одним експериментальним методом, в основі якого лежало виявлення антигенів та полісахаридів у дентині, у жінки була перша позитивна група крові. Вона була заввишки 1м 55 см і належала до того ж антропологічного типу, що й останки інших доісторичних людей, знайдених на кладовищі Агрильї, тобто до якогось низькорослого середземноморського народу, згадуваних Тукідідом карів чи лелегів.

Карієс зубної емалі, а також характерні відмітини на зоні ясен вказували, що вона страждала на гінгівіт. Залишки вуглецю, стронцію та ізотопів азоту в колагені доводили, що харчування жінки включало в себе рибу, молюсків, бобові, зернові культури, а також представників місцевої флори. Наявність ізотопу азоту-15 означала, що жінка вживала в їжу молочні продукти одомашнених тварин. Однак було встановлено практично відсутність заліза, причиною чого могло бути недоїдання. Вона займалася щоденною важкою працею, на що вказує сколіоз хребта та ознаки артриту плечового пояса та поперека. Деформація стегнової кістки та щиколотки свідчить про те, що вона тривалий час сиділа, схрестивши ноги, чи стояла на колінах, упираючись в землю пальцями ніг — пози, характерні для користування жорнами чи виконання таких робіт, як плетення.

Найбільш несподіваним відкриттям було те, що згідно з показниками, жінка була вагітна першою дитиною. У ґрунті, зібраному в районі жіночого лона були виявлені рештки кісток ембріона. На момент настання смерті вона перебувала приблизно на третьому місяці вагітності. Ці дані одразу перетворювали останки на одну з найважливіших археологічних знахідок останніх десятиліть. Згідно з аналізом вуглецю-14, доісторична жінка загинула приблизно в 2600 році до н. е. Ця дата збігається з даними, отриманими із зотлілих зерен пшениці та ячменю, знайдених в грушеподібному глечику на одному рівні з останками жінки.

Звіт німецьких учених був оприлюднений у найважливіших міжнародних журналах і мав великий резонанс в науковій спільноті. Водночас він спровокував низку візій щодо обставин, за яких було вбито молоду жінку. У плані винахідливості вони могли позмагатися з детективними історіями Конана Дойла. Загадка людських останків з Куфонисі отримала навіть мить ефемерної слави на шпальтах міжнародної преси.

33

Курить. Випускає білу хмарку диму, яка розсіюється довкола, наче біла прозора завіса. Він бачить її всередині, вона стоїть біля одвірка будинку, стіни якого складені з підібраних пласких каменів, скріплених якимось глиняним розчином. Балки виготовлені з фіди, гілля та очерет, замазані розм’якшеною глиною, виступають нерівно над стіною. На ній груба вовняна спідниця та перикормій, у якому лишаються оголеними груди. Спідницю вона зв’язала з вовни сама спицями з кістки. Її довге волосся заплетене в косу з прикрасами з жовтої та червоної ріні. На шиї вона носить намисто з мушель і морських камінців. Ззаду в області лопатки в неї видніється татуювання летючої рибки.

Він хотів би прослизнути в її голову й подивитися зблизька на думки, та й загалом мав відчуття, що може простягнути руку й доторкнутися до неї. Вона відчуває, що хтось наче пальцями торкається її волосся, і здивовано озирається, але це просто гра її уяви, ззаду нікого нема, до неї торкається лише вітер. Потім вона дивиться вниз на узбережжя, обводить поглядом затишну, безвітряну бухту, а тоді задивляється у відкрите море, наче прагне там щось знайти. Потім її погляд перебігає на півострів, що випростався попереду. Два кораблі із заморських країв повільно запливають у порт. Вони — перші, що припливли на острів цієї весни; гарна ознака того, що незабаром килі й інших кораблів почнуть пінявити води Егеїди, а чоловіки острова теж вирушать у далекі мандрівки. Гребці сидять двома рядами й ритмічно вдаряють морську гладінь. Форми цих кораблів відрізняються від видовжених кікладських. У місцевих корпус був більш кутастим, що дозволяло розвивати швидкість, а ніс тягся вгору, завершуючись скульптурою риби. У цих навпаки є щогла та вітрила, зараз згорнуті через штиль, а також висока корма. Новоприбула команда відпочине на їхньому гостинному острові, поповнить припаси води та продовжить шлях до великих Кікладських островів. Там вони обміняють свої екзотичні товари: двосічні ножі, буси, коштовне каміння, прикраси, кікладські глечики та статуетки. На Тері візьмуть пемзу, На Наксосі — корунд, на Паросі — мармур, на Мілосі — обсідіан, на Сифносі — мідь, свинець та срібло. Їхні голоси долітають аж сюди, вона чує чужинську мову, коли вони скидають кам’яні якорі й зістрибують на мілину.

Кассіопі захотілося кинутися до ущелини за пагорбом, нарізати там лози й наплести з неї круглі й прямокутні кошики, з ручками та без, килимки. Як же вона про це не подбала вчасно?! Можна б було наміняти в чужинців багато чого корисного. Але нічого, ще наплете і їх відвезе якось її ладо на Наксос чи Даскальос на своєму довгому човні. Вона йде брукованими вуличками поселення й доходить до стежки. У руках стискає серп з обсидіановим лезом, чоловік торік виміняв його на Мілосі, коли поселення відправило туди цілий великий корабель.

Дивиться в небо, по-весняному світле. Певно, день буде теплим і його не зіпсують окремі хмарини на обрії. Довкола неї все вкрите анемонами, стокротками, лілеї повипиналися поміж скель, дикі трави налилися соками, на них ще тримається вранішня роса, матусенько рідна, як же гарно! Вона згадує померлу маму й те, як вони ходили разом по трави. Над головою бавляться ластівки, крутяться, пірнають стрімко вниз, аж торкаючи крилом землю, хапають на льоту дрібних комах. У вишині небо розтинають бджолоїди, вона чує їхні крики й проводжає поглядом. Весь час на стежині їй трапляються молоді дівчата з поголеними голівками. Вони тримають кошики, куди збирають шафран для підношень Богині в ці дні, коли земля ожила, а смерть і довгі зимові ночі поступилися життю та денному світлу. Дорослі жінки піднімаються схилами, несучи в руках оберемки квітів. Вони наділи прикраси, сережки та намиста, їхні ланіти й вуста пофарбовані свинцевими білилами.

Тепер вона починає спускатися схилом з іншого боку, проминає густо насаджені дикорослі оливкові дерева й занурюється в ущелину, зникаючи між кипарисів. На її дні дзюркотить струмок. Довкола шугають сині та червоні бабки. Вона збиратиме очерет, обираючи рослини з міцними стеблами. Увесь цей час їй увижається, що за нею невідривно стежить пара очей, що вона не сама в цих хащах. Невже це сама Велика Богиня? Усе у світі несе на собі печатку її присутності. Вона вдихає в усе життя, відроджує те, що померло тоді, коли дні покоротшали, а ночі подовшали. Усе набуває сенсу завдяки їй, матінко. Молода жінка знає, що коли дні її земного життя добіжать до кінця, вона продовжить існувати в комусь іншому і