Еміліос Солому - Щоденник однієї зради, Еміліос Солому

манірна панночка, — кинула йому вже через плече, твердо прямуючи до порту з валізами в руці.

Він не знав, що робити. Слід кинутися навздогін? Але злякався й не наважився. Здалеку він бачив, як вона піднімається по трапу й зникає в кораблі, наче величезне морське чудовисько ковтає її фігуру. Так і стояв біля будинку кира Анестиса, коли корабель розвів пари й почав розвертатися. Море спінилося, чайки оточили його зусібіч і супроводжували в напрямку відкритого моря.

31

Як він міг?.. Як міг...

Змусив мене жити в ілюзорному світі. Усі ж знали, усі ж здогадувалися, усе це відбувалося на їхніх очах, хіба ні? І кир Анестис, і кира Анньо, і Кукулес. Ось чому їхні хвіртки відчинялися в мене за спиною, ось чому вони з такою цікавістю розглядали мене в провулках. А я й гадки не мала, наївна, справжнє посміховисько, усміхалася направо й наліво мов дурненька, й уявити не могла, що відбувається в мене за спиною. Виставив мене на глум... Нащо я приперлася на цей проклятий острів?!

Як він міг... Ненавиджу його. Як він міг торкатися мене, а потім... Стільки років життя на смітник одним махом! Усе зруйнувалося в один мент.

Але в цьому й твоя провина, Маріє. Навіщо ти була такою довірливою, навіщо сприймала все за чисту монету, навіщо так вірила йому? І от тепер? А що тепер?

Хочу, щоб ніколи він більше не потрапляв мені на очі! Узагалі нікого не хочу бачити. Візьму ще відгули, не з’являтимуся на роботі й наступного тижня. Не хочу нікому нічого пояснювати... Господи, як це все пережити?..

— Ваш квиток?

— Будь ласка.

Як так, що всі довкола вдають, ніби нічого не сталося?! Море жене собі хвилі, чайки носяться над кораблем? Ач які вперті, не відстають... Якби зараз сталася якась катастрофа, якби весь світ розвалився на шматки, мені було б на це начхати. Байдуже... Господи, як це перетерпіти? Хоч у море кидайся.

Багато разів до мене приходили такі думки. А що, як... І ось цей день настав. І нема ніяких сил його пережити. Життя ніколи не стане колишнім.

Посміховисько... Так зганьбитися! Як же він міг... Стільки разом пережили? П’ятнадцять років шлюбу, а він... Ідіотка! Завжди підставляла йому плече... Яка ж дурепа! Вірила кожному його слову. Ідіотка...

— Пані, з вами все гаразд? Можливо, потрібна допомога?

— Ні, дякую. Зі мною все добре... Не хвилюйтеся. Усе добре.

Чому мені не можуть дати спокій? Не хочу нікого бачити й чути... Треба взяти себе в руки... Я не в собі. Он уже поглядають у мій бік. Повернутися спиною, заплющити очі, удати, що сплю...

А якщо він справді розкаявся? Що робити тоді? Прийняти його назад? Зрадника, що потоптався по мені? Як же нестерпно все болить! Наче всередині мене щось свердлить, щось перемелює мої нутрощі, пече; якесь лезо загрузає глибше й глибше, ракові клітини, що розповзаються по тілу.

Удати, що нічого не трапилося? Узяти й проковтнути все, що було?

Може, не слід було тікати отак з острова? Лишитися там. Привселюдно кинути обвинувачення в обличчя. Хай бачать усі!

Мене зараз знудить. Де взяти ті сили, щоб винести все це? Люди справді можуть отак, бавлячись, змінювати своє життя? Просто натиснути на кнопку, і — клац, усе зупиняється, клац, усе починається знову?

32

Дукареліс шукає фотографії з розкопок. Розкладає їх на ліжку, старі чорно-білі спогади з того часу, який він добре відчув як тілом, так і душею. Ось він, запилюжений, сидить у наметі, оповитий тютюновою хмарою, з люлькою в руці наче кінозірка 50-х. Перед ним незмінний щоденник розкопок. За ним на розмитому фоні Макіс вивертає візок з відвалом. На іншій — кира Евлалія сперлася на кайло, а біля неї, навколішки, Антигона зі щіточкою руці виглядає з розкопу. Вона знову розчищає місця біля скелета, знайденого у фундаменті будинку, оглядає розтрощений череп, каменюку, поряд з ним, кістки зігнутих у колінах ніг та неприродно вивернутий таз. Перечитує висновок німецької лабораторії.

Німецькі остеоархеологи підтвердили їхні підозри, проте, водночас, зробили набагато більше відкриттів, які не мали шансів потрапити в поле зору його наукової допитливості. Смерть настала від удару гострим предметом, імовірно, якимось інструментом, який кілька разів пробив грудну клітину, можливо, зачепивши серце, свідченням чого є характерні відмітини на ребрах. Руйнівний удар в область лобової кістки був нанесений, імовірно, каменем завдовжки 10 сантиметрів, знайденим поряд з останками; цей потужний удар було завдано вже після настання фізичної смерті молодої жінки.

Скелет не зазнав руйнації через сприятливе середовище зберігання: низький вміст в ґрунті ph та іонів водню. Жінка була не старша двадцяти років. Про це свідчить стан зубів, зони кісткового росту остаточно не закриті, також третій кутній зуб у верхній щелепі справа ще не виріс. Це підтверджував і аналіз остеонів, ширина отвору в області тазу, розмір довгих кісток і хребта, а також їхнє хімічне датування на вміст азоту, фтору та урану. У складі кісток також були виявлені сліди натрієвої солі, свідчення функціонування жіночого гормонального циклу.