Еміліос Солому - Щоденник однієї зради, Еміліос Солому

Вона розсуває очерет, оглядає стеблини. Вибирає потрібні й підсікає вправним ударом, потім складає на купу. Раптом за нею чується якійсь тріскіт, матусю. Дика качка з блакитним оперенням тріпоче крилами й приземляється в крихітний ставочок. Це — знак. Велика Богиня поруч і благоволить їй. Шурхіт листя — це шелест її шат по травах і землі. Вона затримується й розглядає божисте втілення, та витягує шию, косить на неї оком, а потім знову розправляє крила й зникає за очеретом. Вона здригається, матусю, відчуває гострий швидкий укол в міжребер’ї, це — доторк Богині.

Кассіопа швидко зв’язує нарізаний очерет, рогіз, якесь зілля у снопи, закидає на плечі й вирушає назад до поселення. За скелями вона бачить двох підлітків з поголеними головами та косицями на потилиці, що спадають на плечі мов водоспад. Вони тримають луки й ховаються, чекаючи на дрібну звірину та птахів — зайців і куріпок. Ще далі чабан випасає стадо.

Скидає свій вантаж перед входом до будинку. Залишає очерет і рогіз підсихати, через кілька днів вона знову їх намочить для гнучкості й почне плести кошики. Закладає кілька дровиняк у піч і розпалює вогонь. Сідає навколішки й починає ручними жорнами молоти ячмінь, потім замішує тісто й на покладених згори пласких каменях випікає хліб. Її чоловік, невисокий, але міцної статури молодик з потатуйюваною шкірою, укритою трояндами[24], рослинами й птахами, з’являється на порозі, його збільшена тінь падає на стіну навпроти. Тримає в руках улов. Він зрання вийшов у море й закинув невід біля Кероса. Дружина всміхається йому, вона вже почала хвилюватися, він сьогодні повертається пізніше, ніж зазвичай. Схоплюється на ноги, щоб узяти рибу й звільнити йому руки; хоче непомітно торкнутися його, але він відсмикує руку. Він роздратований; щось сталося, різко щось відповідає їй. Каже, що дельфіни порвали його сітки і їх знову треба латати. Збирається сказати щось дошкульне про Богиню, покровительку звірини, недогляд якої призвів до такої шкоди. Налякана, вона всім виглядом благає: «Мовчи! Мовчи!» Він гримає на неї. Вона опускає голову, хоче розридатися; у чому її провина, чому він гиркає? Останнім часом він швидко спалахує, не може стримувати себе, і вона не розуміє чому? Не наважується його прямо спитати про це, мамо. Відчуває, як серце стискається в грудях, а під серцем ворушиться нове життя. Живіт починає вібрувати. Вона кладе долоню на пупок і відчуває, як дитина ворушиться, змінюючи положення.

Думає, що, може, у чомусь провинилася й вона; не зможе влітку подорожувати на далекі острови. Але їй треба лишитися. Це — наказ Великої Богині. Він має плавати на недалекі відстані сам; на найближчі острови, на Наксос, Аморгос і решту Кікладських островів. Хіба цього мало?

Кассіопа чекатиме, коли утворяться жарини. Чоловік сідає з іншого боку домівки, подалі від неї. Його очі запалені й сльозяться. Це справжня причина, чому він не залишає острів у той час, коли всі інші збурюватимуть веслами води Егейського моря, переправлятимуться з острова на острів, обмінюватимуться товарами, перезнайомляться з купою чужинців. Така реакція з’являється тоді, коли тебе чекає мандрівка в невідоме, чудеса, які неможливо навіть уявити.

Кассіопа ставить над багаттям триногу й пече рибу. Вони мовчки з’їдають її, сидячи на дерев’яному ослінчику, кожен занурений у свою самотність. Але навіть і зараз відчується якась дивна присутність у їхньому домі. Вона налякана богохульними словами чоловіка. Дивиться по кутках, там нікого нема. У неї враження, що те щось пензликом перемальовує кожен її рух, мамо, як робить і вона сама часто на свіжій глині горщиків, коли видряпує та навіки поневолює мить, як риби пливуть у воді, а ластівки залицяються в повітря одна до одної. Чи наче на картинах, які вона бачила у великій будівлі на краю поселення: кораблі пливуть по морю, звірина виходить до річки, на скелях розпускаються лілеї, по вулицях проходять процесії, люди вбрані в барвисті червоні, сині та зелені барви, видобуті з кіноварі, азуриту та малахіту. Усе мов скам’яніло, але лишень чарівна паличка торкнеться зображення, воно оживе, усе почне рухатися, бігати та коливатися на вітрі. У неї з’являється враження, що рука, яка рухається в пустоті, зараз зобразить і її поміж жіноцтва в процесії. Чи могла б вона уникнути цього, утекти? Почувається в пастці, наче горобчик, що відбився від мами й тата, утратив сміливість і тепер чекає, чи зласкавиться сокіл.

Певно, це таки дух Великої Богині, який з далекого майбутнього прилетів її провідати в її власному сьогоденні. Коли ця домівка перетвориться на руїну, коли каміння, стіни, дерев’яні перекриття й стеля похитнуться та впадуть і поховають під собою життя, певно, саме цей дух збереже назавжди в пам’яті її душу та образ. Відчуває, що богиня залишає для неї роль, яку вона сама не вибирала — стати легендою, яку вечорами острів’яни переказуватимуть, сидячи біля вогню.

Вона дивиться в куток на шмат обсидіану, з якого її чоловік відбиває тонкі відламки й майструє ножі. Потім — на статуетку, що зображає Велику богиню в позі породіллі, яку вони придбали під час минулої мандрівки. Через кілька місяців на великі річні свята вона візьме її з собою на Керос і коли народиться повня з лона Великої Богині та відіб’ється на морських хвилях, статуетку розіб’ють у святилищі під спів священних гімнів.

Надвечір вона бере з глиняної підставки свої прикраси, фарбує щоки й знову йде в поля. Повертається з оберемком квітів і потім, коли настають сутінки, швидко дріботить стежкою, яка веде на північну частину острова до кладовища Агрильї. Кладе квіти біля жертовника Богині на невеликому підйомі, поміж висічених у скелях поховань.

На стежці арфісти, лірники й авлетисти грають на пошанівок Богині священні мелодії, готуючи вірних до наближення до її священних місць із шанобою та світлою радістю. Коли ніч вкриває стежину, жерці запа­люють багаття й кадять довкола святилища, огортаючи його пахощами зілля.

Вона знає, що Велика Богиня захистить її від сил зла та страждань під час пологів, мамо, щоб її дитина народилася здоровою й подбає про те, щоб вона після короткого перебування в цьому світі, рушила далі, в інший.

34

Інші готуються до від’їзду... Вийдуть у відкрите море й назад повернуться десь за місяць. Помандрують світ за очі. А я... Я залишусь тут. Прив’язаний до суші, наодинці з нею, разом із жінками поселення, каліками й літніми людьми, наче