Гесіод - Походження богів. Роботи і дні. Щит Геракла
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
/340/ Щойно мовила те — Іолай тоді, Зевса нащадок,
Жахно на коней гукнув — і ті, колісницю рвонувши,
Стрімко полем її, чорну куряву збивши, помчали.
Запалу їм додавала й вона, ясноока Афіна, —
Знай, потрясала егідою, глухо земля стугоніла.
З другого боку на них, огненним вихором мчали
Коней приборкувач Кікн і Арей, війною неситий.
Вмить, налетівши óдні на одних, зітнулися коні —
І заіржали ураз, аж луна довкіл розляглася.
Першим мовив до Кікна Геракл, снага його буйна:
/350/ «Що ж, милий Кікне, женеш на нас рисаків бистроногих?
Ми ж і без того і бід, і трудів так багато зазнали!
Гарну свою колісницю зверни, щоб міг я своєю
Мимо проїхати, бо ж до Трахіни[241] прямую, де править
Кеїк[242], володар, а міццю своєю й повагою — перший
Він у Трахіні. Врешті, ти сам прекрасно те знаєш:
Темістоною ж узяв за жону ти, красу синьооку.
Нині ж, нещасний, од смерті тебе й Арей не врятує,
Хай-но з тобою один проти одного станемо в битві.
Раз уже спробував він, кажу тобі, міць мого списа,
/360/ А це тоді, як за Пілос[243] піщаний навпроти себе
Стали ми з ним, що рвався до бою, непогамовний.
Тричі, поцілений списом моїм, повалився на землю:
Тричі метнув я у щит; у стегно — четвертий був поціл,
Списа що сил я пустив, і вістря вбилося в тіло —
Впав долілиць: поверг і його розгонистий спис мій.
Став, засоромлений, в колі безсмертних: свої обладунки,
Зрошені кров’ю, в моїх, ось цих руках, залишив він».
Мовив. А Кікн, ясеновим озброєний списом, не слухав,
Коней не стримав баских, які набирали розгону, —
/370/ І зістрибнули із колісниць своїх, плетених гарно,
Зевса великого син і син влáдаря воєн — Арея.
Ближче тоді підігнали візниці коней гривастих.
Аж стугоніла широка земля од їхнього ходу.
Так-от зі скельних верхів кам’яні зриваються брили
Й котяться вниз, налітаючи з гуркотом одні на одних,
Валять дубів густолистих чимало й сосон чимало,
Й довгокорінних тополь — усе під каменепадом
Рине й рине униз, аж ген, до рівнини в підніжжі, —
Один на одного так-от і ті з диким ринули криком.
/380/ Весь мірмідонів край[244] і славний Іолк, і вся Арна,
Далі й Гелíка, й зеленню трав багата Антея[245] —
Чули тих гуків луну — з таким от далекосяжним
Криком зітнулись вони. Загримів і Зевс велемудрий,
Зливу зіславши криваву із неба — знак подав ясний
Синові, повному зваги й снаги, до бою ставати.
Як у яругах гірських дикий вепр, коли його лігво
Вистежать, ікла страшні виставляє, готовий до бою
З людом мисливим, і грізно біліють ті ікла, і піна
З рила стікає оскаженілому з люті жахної,
/390/ Й очі яріють, на іскрометне полум’я схожі,
Їжиться грива й щетина дибиться довкола кáрка, —
Так з колісниці зстрибнув, подібний до нього, син Зевса.
В пору, коли між гіллям з-під синявих крилець цикада
Спів починає[246] вести, сповіщаючи людям про літо,
Їжею ж їй і питтям — лише роси небесні слугують,
І цілоденно вона, від зорі, ллє ту пісню з-під крилець
У найпекучіший сквар, коли Сіріус зсушує шкіру[247];
В пору, коли дозрівають на просі, що сіяне влітку,
Повні його колоски й паленіє туге виногроно —
/400/ Дар Діоніса — людям на радість, але й на горе, —
Ось коли бій розпочавсь і крики ті розляглися.
Як, бува, леви, велетні два, при впольованій лані,
Кожен, своє щоб урвать, пориваються, люті, зітнутись —
Рик тоді дикий і скрегіт зубів лунає страшливо;
Як, бува, два коршаки з гачкуватими кігтьми й дзьобами,
З кликом ширяючи десь понад скелями, мітять на здобич —
Чи то козу, що у горах пасеться, чи лань гладкотілу,
Що її влучив ловець молодий, із лука пустивши
Стрімко летючу стрілу, а сам пішов кудись далі,
/410/ Не спостерігши, де здобич упала, — а ті, гострозорі,
Вгледівши, — за якусь мить у завзятім зчепились двобої —
Так і ті двоє один на одного ринули з криком.
Кікн, пориваючись махом убить моцаря — сина Зевса,
Списа метнув — і вдарив той спис у щит міднокутий,
Міді, однак, не пробив: дар божий був порятунком.
Амфітріона парость тоді, Гераклова сила,
Довгим списом вгатив між щитом і мідним шоломом
Там, де оголена шия була, під саме підборіддя, —
І сухожилля обидва протнув йому мужеубивчий
/420/ Спис ясеновий — таку в нього силу вклала правиця.
Той поваливсь, наче дуб, поваливсь на землю, неначе
Скеля стрімка, в яку Зевс громовою вдарив стрілою,
Аж обладунки, мідь поцяцькована, брязнули лунко.
Та не торкав його Зевса нащадок, гартоване серце, —
Думав, ось-ось нагряне Арей, загибель вмирущих;
Страшно зиркав довкіл; так лев, наступивши на здобич,
Кігті жадливо встромляє у плоть, аби чимскоріше
Вирвати з жертви життя і вволю ним насолодитись;
Чорне серце його ущерть наповнене люттю,
/430/ Очі іскряться вогнем, хвостом і боки б’є, і спину,
Кігтями ж землю дере — і ні в кого зваги не стане
Ближче бодай підійти, не те що з ним позмагатись.
Так Амфітріонíд, не наситившись боєм із Кікном,
Проти Арея станув тепер, роздуваючи в серці
Бою жагу; підступав і Арей, повен люті страшної, —
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Походження богів. Роботи і дні. Щит Геракла», після закриття браузера.