Лаванда Різ - Врятуй мене, Лаванда Різ

Глава 14

Вечеря була безповоротно зіпсована. Поки Марго вдавала, що вона їсть, у нього не було навіть бажання зображувати це. Шматки, як і слова - застрявали у горлі.

- Кевіне, ти можеш пояснити мені, що відбувається? Ти раптом так перейнявся долею цієї дівчини! А перед цим ти, як зачарований не зводив з неї очей. Ти що знайомий із нею? У тебе щось було з цієї офіціанткою? - в карих очах Марго читалися образа та осуд.

- Мені відзвітувати? Не думаю, що я щось тобі винен. Але заради уникнення твоїх збочених домислів, поясню, - досить грубо і холодно вимовив Кевін. - І з нею, та з тим темношкірим хлопцем я вчився разом у Бостоні. «Ця дівчина, все ще моя дружина , і я все ще ... люблю її », - промайнуло у нього в голові. -   Послухай, Марго, ти не дуже засмутишся, якщо я відвезу тебе прямо додому?

- Я дуже засмучуся. Кевіне, сьогодні рівно три місяці з дня наших заручин. Я хотіла обговорити з тобою приготування до весілля.

- Вибач, але у мене немає настрою.

   Всю ніч, він провів стоячи біля вікна. Перед ним все спливало і спливало злякане обличчя Кетлін, причому кожен раз це повертало його минулі спогади про неї, в найдрібніших подробицях, які стосувалися тільки його і його коханої дівчини. Тепер він знав, що вона зовсім поруч.

Його дівчинка. ... Як тільки він її сьогодні побачив, то відразу зрозумів, що всі ці  дні, всі ці його безглузді гульні з дівчатками і випивкою, його кулаки, які він збивав в кров - були марною тратою відміряної їм двом радості . Він нітрохи її не  розлюбив. Стало тільки ще складніше стримувати в собі це нічим не гасиме, вічно кипляче почуття до неї. Тепер він знав, що обов'язково знайде Ештона і поговорить із ним. Може тоді він знайде відповіді на те, що з ним самим відбувається останнім часом.

... І в ту ж секунду, телевізор раптом включився сам собою! Канали стали швидко і безладно перемикатися, Кевін тільки встигав розчути уривки фраз. Але це були не прості уривки! Це почалося знову!

« Повернути! ... Любиш її! ... Приходь! … Вона твоя! ... Боротися і перемогти! ... Давно! ... Не може жити! »

Кевін заграв жовнами, намагаючись вгамувати  жах. Він підійшов до бару і хлюпнув собі віскі. Але келих раптом лопнув у його руці, а за ним по черзі почали лопатися і пляшки. ... Кевін оторопів.

- Господи, що це за чортівня ?! Знову?

Немов у відповідь, зі столу злетіло фото у рамці. На ньому була зображена його красуня яхта. ... Тільки ось носила ця яхта ... її ім'я. «Кетлін». У прочинене вікно вдарив порив вітру, і тут же одразу почали хлопати двері його кабінету, нібито їх  хтось зачиняв і в істериці відчиняв знову ....

    Ештон Абассом працював керуючим одного магазинчика «Товари для тварин». І коли майже перед самим закриттям перед ним з'явився Кевін, власною персоною, Ештон скорчив презирливу гримасу.

- Ти ж міг і здогадатися, Еше, що я тебе знайду, - промовив Кевін, гірко посміхнувшись.

- От чорт! Забрів купити своїм хом'якам пластівців? Хоча ні, які там хом'ячки у тебе напевно є потворний лисий кіт або павуки-птахоїди! Чого ти хочеш від мене, Кевіне? Заліпити тобі ще пару гучних епітетів?

- Хочу дещо зрозуміти, дещо дізнатися. ... Хочу побачити Кетлін. Ми можемо поговорити по-людськи? Без цієї незрозумілої  ворожнечі! Що я особисто тобі поганого зробив? Що ?!

- Гаразд. Що ти хочеш дізнатися? - холодно процідив Ештон.

- Не тут. Я хочу запросити тебе до себе. Поговорити, як раніше. Прокляття , Еше, я не розумію, чому ти так змінився?! ... Я знаю, що твій магазин зачиняється через п'ять хвилин. Ти поїдеш зі мною чи ні?! - мало не виходячи з себе, кинув Кевін, дивлячись на товариша очима повними відчайдушного  благання.

- Добре, чого завівся ?! Побережи нерви, вони тобі ще знадобляться . Тільки мені потрібно зателефонувати, - вимовив Еш, дістаючи телефон. - Мірандо, я сьогодні затримаюся, щоб ви не хвилювалися. Ти зустрінеш Кетлін з роботи? Потім розповім. Бувай. – Після, глянувши на Кевіна, вимовив без особливої симпатії. - Ну, поїхали, босе. Сподіваюся, ти заздалегідь склав список запитань, тому що мій час теж щось та вартий!

Кевін тільки здивовано похитав головою. По дорозі він знову і знову намагався зав'язати дружню бесіду, але Еш залишався стриманим, немов навмисно тримаючи дистанцію.

- Давно у Нью-Йорку?

- Шість місяців.

- Що робите?

- Живемо, як і десятимільйонне населення цього міста. А що, ти проти?

- Та ні, - знизав плечима Кевін. - Еше, ... я розумію, ти злишся, я зірвався і більше не появлявся. Не дзвонив, не відповідав на твої дзвінки. Але мені дійсно було нестерпно пов'язувати себе з тим, що стосувалося Кетлін. Я кохав  її, як проклятий. Я робив все, щоб забути цю дівчину, але спогади приносили мені біль.

- Зараз розчулюся. Можна поплакати у тебе на плечі? А якби ти відповідав на дзвінки, придурок хрінов, у мене б не було цих шести місяців пекла! - раптом вигукнув Ештон не своїм голосом. - Принципи у нього і гординя! Боляче йому, бачте! Ні чорта ти її не кохав, тому що якби кохав - не залишив би її через таку дрібницю, а боровся б і далі, як мужик! І вона б ... не стікала кров'ю! - спустошено прошепотів він останні слова. - Коли ти звалив, стало тільки гірше.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍