Марія Люта - Настя і вовки. Пробуди в мені звіра, Марія Люта

Глава 8.4

- Тут до мене чутки дійшли, що ви побралися, – розірвав тишу Мстислав.

 

Що!? Ах, так, точно - "заручилися". Ми з Глібом, як по команді, відступили на крок назад. Я  поспішно обсмикнула руку від волосся Гліба і пішла вперед. Гліб цю кашу заварив, нехай тепер сам усе своєму ватажку й пояснює.

 

- Це частина плану захисту Насті. Моя імпровізація.  Треба ж нарешті збирати плоди від мого авторитету вселенського зла. Підіграй нам.

 

- Як скажеш. Тільки ви того... самі не заграйтеся.

 

- Та вже не діти малі... - Косий  погляд у мій бік. Мовляв, у нього-то все під контролем, головне, щоб я дров не наламала.

 

– Так! - Набридли мені ці натяки. - А давайте повернемося до справи. Мені ось цікаво, як, на вашу думку, я повинна цю людину, крадія і вбивцю, виявити? Адже, наскільки я зрозуміла, ваші сутності звірячі я тільки ближче до півночі бачу. Зараз я від людей вас і не відрізнила б.

 

- Це поки що. – запевнив мене Гліб. - Дар потрібно тренувати, розвивати, підживлювати. Тому ти і тут. Чим більше перевертнів навколо - тим швидше прокидатимуться твої здібності. Для наступного ритуалу Єднання все готово, Наталія з дочкою вже у нас, потрібно лише дочекатися повні. А це означає, у тебе є майже цілий місяць.

 

Це ще що за новина?

 

- Цілий місяць!? Хочеш сказати, що я до вас на місяць переїхала? - оманливо спокійно перепитую я.

 

- Якщо не більше... А що тебе бентежить? З твоїм начальником я переговорив, проблем із роботою не буде. Хлопця в тебе немає, мама в селі, вихованець під наглядом подруги.

 

Ах, який молодець! Все передбачив він!

 

- Ось тільки мене чомусь попередити забув! Значить так, - я вперла руки в боки і вся спалахнула праведним гнівом, - може хто не в курсі, я не ваша підлегла, не член вашої зграї. І допомагаю виключно з доброти душевної, заради дітей. А ваше самоуправство вже в печінках сидить! Більше ніяких нічних візитів та ґрат на вікнах, жодних імпровізованих заручин та місячних відгулів. Якщо є якась інформація, що стосується мене, я маю бути першою, хто про неї дізнається. Інакше шукайте собі іншу Зрячу. Це зрозуміло?

 

- Так точно! - в унісон гаркнули два чоловічі голоси.

 

І фізіономії у перевертнів до жаху уважні, сповнені розуміння та каяття, прямо через край. Так що я ні на секунду не повірила в їхню щирість. От... вовки облізлі. Ух, я ще вам покажу!

 

Гліб раптом підійшов до мене, взяв за руку і повів далі коридором. Так спокійно, ніби такий спосіб пересування зі мною є єдиним прийнятним та абсолютно природним. Може, боїться, що втечу? Або до кінця відіграє роль закоханої парочки, або заспокоює таким чином, ніби я примхлива дитина - хто його знає... Ну не подобаюсь же я йому насправді?

 

Поки я так розмірковувала, ми підійшли до нічим не помітних білих дверей.

 

- Наталю, це Мстислав, відкрий, будь ласка. - Чоловік постукав і представився.

 

По той бік почулися кроки і брязкіт замку.

 

Нам відкрила заспана жінка в такому ж білому халаті, як і в мене.

 

- Здрастуйте. Щось трапилося?

 Ми з Глібом стояли трохи позаду, дозволивши Мстиславу у всьому розібратися самому.

 

- Просто чергова перевірка. Як Женя?

 

- Та нормально, спить після сніданку, - жінка кивнула головою у бік ліжка, на якому мирно спала дівчинка трьох років.

 

- Дякую. Вибачте за клопоти. Якщо щось буде підозрілим – дайте знати.

 

Мстислав уже розвернувся і збирався йти, як Гліб притримав майже закриті двері і, відсторонивши Мстислава і Наталію, підійшов прямо до ліжка:

 

- Дозвольте я подивлюся.

 

Наталія нічого не встигла відповісти, тільки вражено провела чоловіка поглядом. Мстислав кивнув господарці кімнати і пройшов за Глібом. Я ж усміхнулася із самим незалежним виглядом теж підійшла до ліжка. А що мені ще лишалося?

 

 - І давно вона спить? - запитав Мстислав, при цьому ніби ненароком відгороджуючи Гліба від погляду матері.

 

Білий вовк, користуючись моментом, торкнувся долонею чола дівчинки і заплющив очі. Втім, ненадовго. Наступної секунди він, уже не приховуючись, обхопив руками голову Жені.

 

- Твою ж!.. Вона непритомна! Я не відчуваю її... Прокляття! Хтось розпочав ритуал! Клич Діда та інших, - Швидкий погляд на Мстислава. - Чорт, не встигнемо. Зв'язок рветься!

 

Наталія секунду простояла, нічого не розуміючи, а потім заголосила і кинулася обіймати доньку, одночасно трясучи її за плечі.

 

Мстислав щось кричав у телефон.

 

Я ж стояла біля ліжка, відчуваючи повне безсилля. Почався ритуал Єднання і хтось намагається вкрасти звіра малюка. А як же повний місяць?

 

- Насте!

 

Я здригнулася.

 

- Ти щось бачиш? – з надією прошепотів Гліб.

 

Я ж дивилася на бідну бліду дівчинку і намагалася згадати те відчуття дотику до Грані, що відчула на балу, але...

 

- Нічого...

 

- Нумо! Ти зможеш! - Очі повні впевненості та рішучості. - Доторкнися до неї свідомістю!

 

Я погладила долонею чоло дитини і потяглася до неї думками. Така маленька, зовсім крихітка. Волосся біле-біле, а очі, напевно, блакитні. Нині під ними залягли тіні.

 

З губ дівчинки зірвався ледь чутний стогін.

 

- Зробіть же щось! – заволала Наталія і кинулася до Мстислава.

 

"Чорт-чорт-чорт! Давай же, Настя!" - я кусала губу і підбурювала себе всіма силами, намагаючись розгледіти щось за спиною Жені. Нічого. Паніка накочувала все сильніше. Прокляття, час іде, а в мене нічого не виходить!

 

Раптом я відчула, що чиїсь сильні руки стиснули мені плечі, і відчула гаряче дихання на шиї.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍