Барбара Космовська - Позолочена рибка

й не любить ділитися чиїмсь захопленням, — додав він, і Аліція оцінила його вміння продавати.

Мабуть, папужок-нерозлучників він так само продав би поодинці, — злісно подумала юна. Старенький подивився на неї проникливим поглядом.

— А от, приміром, папужку-нерозлучника я б ніколи не продав вам одного, — заговорив він. — Бо це геть інша справа.

Аліція засоромилася, а старенький не зводив з неї очей.

— Гарна ящірка, — продавець посміхнувся, угледівши кулончик на шиї Аліції. — Але такої в моїй крамниці немає. Це дике стюріння й треба вміти поважати її свободу, — серйозно додав він.

— Я куплю цю рибку, — вирішила Аліція, У неї було дивне відчуття. Ніби власник магазину сягнув поглядом набагато далі й побачив значно більше, ніж скромну прикрасу.

Дівчина поверталася додому збуджена. Йшлося лише про те, щоб рибка була золота чи принаймні блищала, і щоб Фрицек міг висловити їй своє бажання. І навіть три.

На розі вулиці Мисенської стояла Сара. Із Борисом. Вона розмахувала руками, мов вітряк, а Борис голосно сміявся з її розповіді.

— Певне, говорить про мене, — подумала Аліція, і радість від приємного вечора раптово випарувалася.

Сара й Борис її помітили. Помахали їй, але з місця не рушили, хоча спалахнуло зелене світло. І ніщо не заважало Сарі перебігти через дорогу.

Банка здалася Аліції неймовірно важкою. Погода паскудною, день надто похмурим. А подумавши про обід, який точно складатиметься із заморожених вареників, і про маму, яка сидітиме до неї спиною, заглибившись у свою роботу, дівчина відчула гнітючу самотність.

А може, це я забагато вимагаю? — намагалася вона звинуватити себе. — Думаю про власні проблеми, зате забуваю про нещастя інших?

Серед цих проблем уже був Фрицек і погані результати його аналізів. Поруч із Фридериком — Клаудія із запухлими від недосипання очима й передчасно посивілий, блідий тато. Була Сара, якій разом із помідорами довелося продати свої амбіції та гордість. Саме так про неї думала Аліція. Ну, і ще Дорця, яка боролася за кожен грам життя.

Уперше в житті Аліції здавалося, що сходи в її будинку ведуть просто до неба. І справді! Щойно відчинивши двері, дівчина відчула запах справжнього домашнього бульйону.

— Як добре, що ти вже прийшла! — гукнула з кухні мама. — Я зробила домашню локшину. Зараз їстимемо бульйон і пліткуватимемо. А це що таке? — мама кивнула на слоїк.

— Це золота рибка для Фрицека, — посміхнулася Аліція. — І навіть не думай приготувати її на друге, бо вона щойно виконала мою заповітну мрію.

Рибка не гаяла часу. Того дня мама навіть не зазирнула до кабінету. Укупі з Аліцією вони сиділи на великому дивані й віддавалися приємному ледарюванню, ділячись найпотаємнішим. Із найглибших куточків пам’яті витягали свої секрети, і їм було легко разом.

— Іноді мені здається, що я тебе дуже занедбую. Утікаю до своєї книжки, шукаю собі якогось зручного місця, — говорила мама, гріючи долоні об чашку із чаєм. — Але мені із цим погано. Просто щоб ти знала…

— Я гадала, що Сара завжди належатиме лише мені. Немовби якась цінна річ. Наприклад, «Нікон», — шепотіла Аліція. — Тепер я знаю, що юна не така, як я думала, і мушу вирішити, чи цю іншу Сару я теж любитиму…

— Я дуже за тебе непокоюся, — сумно посміхнулася мама. — Фридерикова хвороба наразила тебе на важке випробування, і ніхто тобі тут не допоможе. Ані тато, ані я. Ані Клаудія. Зате ти можеш допомогти всім, намагаючись зрозуміти, що іноді ніхто не винен, а всі страждають. Чи зможеш ти це збагнути?

— Я не надто багато розповідала тобі про Роберта. Може, соромилася? — Аліція сама собі не вірила, що так запросто про це говорить. — Але я його… ну, дуже люблю. Більш, ніж дуже. Якби його не було, я б думала тільки про Фрицека. А Роберт — це безпечний порт для моїх мрій. Варто заплющити очі, і я відразу його бачу й відчуваю, що нічого поганого зі мною не станеться…

— Я рада, що ти можеш бути щасливою. За щастя зазвичай доводиться платити, але без цього взагалі не варто жити.

Мама була спокійна й терпляча. Годинник давно вже вибив північ, але обидві не відчували втоми й при світлі маленької нічної лампи, під тихі звуки музики, які линули з радіо, продовжували звірятися одна одній.

— Я теж із деким познайомилася, — мама почервоніла, а може, Аліції лише так здалося.

— Я його знаю?

— Ні. Це мій колега з редакції, ми працюємо разом багато років.

— Ну, тоді ти давно з ним познайомилася, — посміхнулася Аліція.

— Не зовсім так. Раніше це був звичайний колега, але кілька днів тому він запросив мене на каву, і якось нам так приємно балакалося. Геть інакше, ніж на роботі.

— Тепер я розумію, чому ти, перш ніж вийти з дому, окупуєш ванну! — Аліція похитала головою з удаваним докором, але відразу міцно пригорнулася до мами. — Я б хотіла, аби ми обидві були щасливі, — прошепотіла юна.

— Знаєш, це цілком можливо, — відповіла мама. — Якщо перестанемо боятися складних рішень, щастя неодмінно постукає в наші двері. Здається, юно любить сміливих жінок, — додала юна й поцілувала доньку в гарячу щоку.

ЗОЛОТА РИБКА-2

— А мозна цю рибку витягнути з води, сцоб добре роздивитися? — Фридерик був захоплений подарунком.

— У жодному випадку, — Аліція намагалася виглядати суворою. — Не смій її витягати чи поїти кока-колою.

— А снікерсом погодувати? — благально запитав Фридерик. — Таким мацюпусіньким снікерсом, — додав він.

— Аж ніяк! Я принесла для твоєї рибки спеціальний корм. Їй потребен лише цей порошок і твоє товариство.

— А яксцо зі мною сцось