Барбара Космовська - Позолочена рибка

— Так. Від суму за тобою. Тому ти повинен видужувати й піклуватися про неї.

Аліція добачила привітний погляд Зузи, яка поправляла постіль на сусідньому ліжку, і раптом збагнула, що це вперше вона уникнула нервової суперечки із Фридериком і спокійно сприйняла його побоювання. Вдячно посміхнулася до Зузи.

— Слухай-но, шибенику. Ця рибка золота, і вона неодмінно виконає твої бажання.

— Вона помаранцева, — категорично заявив Фридерик, торкаючись пальчиком банки.

— Золотішої не було, — пояснила Аліція, — але цієї буде цілком достатньо.

— Я б узе хотів додому, — Фрицек дивився углиб слоїка, а його погляд, здавалося, проникав крізь скло й тонув у чистій воді.

— Тоді залагодь це з нею. От побачиш, у тебе вийде.

— Сперсу я б хотів десцо інсе, — малий відірвав погляд від рибки.

— Мабуть, видужати! — зраділа Аліція.

— Це тез потім. Я б сперсу хотів, сцоб Зося погодилася стати моєю друзиною. Бо тепер прийсла Нікола, і вона хоце, сцоб я з нею озенився, а я справді не мозу! — Фрицек ледь не плакав.

— Чому не можеш? — Аліцію здивували ці любовні перипетії, і вона не дуже розуміла, як можна допомогти братові.

— Ну, бо я її не люблю аз так дузе. Оту Ніколу. Тільки трохи люблю. Хоца сам не знаю, — пояснював він. — Бо вцора Нікола побила Ксися, коли він мені сів на ногу. Отак його побила, і Ксись навіть плакав. Вона така сильна, ну, казу тобі, сильна, така як бик.

— Доведеться тобі подумати, що діється із твоїм коханням, — Аліція, сміючись, поправила подушку. — Добрячий ти фрукт, виявляється! — насварилася юна пальцем.

— Ніякий я не фрукт! — обурився Фридерик. — А у Ксися є такий спеціальний апарат для повітря. Я хотів його приміряти, але Кароль на мене розсердився, як хорела.

— Треба казати «холера», — виправила Аліція.

— Хорела, — повторив Фридерик, безпорадно розвівши ручками.

Дорога з лікарні до дому Клаудії й тата здавалася безкінечною. Аліція старанно оминала калюжі, хоча ті були такі маленькі, що по них навіть не можна було походити в непромокальних чоботях. Носаком черевика підкидала опале листя, але ця осіння забава не справляла їй жодної приємності. Аліція ще намагалася знайти якусь відраду в яскравих барвах жовтня, але бачила лише похмуре небо, про яке дедалі частіше згадував Фридерик. Так, наче латочка землі, на якій він стояв, зірвалася з мотузки й наче повітряний змій, майнула догори.

Клаудія виглядала жахливо й навіть не намагалася цього приховати. Зі скуйовдженим волоссям і землисто-сірою шкірою, вона могла б зіграти роль жертви домашнього насильства у власному документальному фільмі.

— Твій тато зараз складає справжній іспит з кохання до мене, — зітхнула вона, заварюючи каву для себе й Аліції.

— Ти не повинна так себе занедбувати! — Аліція силкувалася приховати стурбованість у своєму голосі. — Може, вискочимо разом по крамницях? Купимо щось, якусь косметику… До перукаря сходимо… — додала вона вже тихіше, побоюючись, що Клаудія зараз розгнівається.

— Я вже про це думала, — Міс Літа ледь посміхнулася. — І знаєш, що? Жоден перукар не зніме з моєї голови цей болісний тягар. Жодна пудра не замаскує розчарування долею, яке зростає в мені. І навіть, коли якийсь чарівний блиск для губів збільшить їх удвічі, а магічна туш перетворить мої вії на щітку, це однаково нічого не змінить у моєму справжньому вигляді. Я ще не готова боротися за себе. Зараз я борюся за Фрицека.

— Ти маєш рацію, — Аліція швиденько обняла Клаудію за плечі, і так само швидко відсторонилася, злякавшись власної слабкості. — Зрештою, як би ти виглядала, коли б туш почала стікати тобі чорним струмочком на лікарняну постіль.

— А що чувати у твоєї худої Дорці? — Клаудія знову заговорила своїм звичайним іронічним тоном. — Сподіваюся, ти намагаєшся відгодовувати її своєю доброзичливістю?

— Не завжди вдається. Дорця частіше буває на заняттях у своїй поліклініці, ніж у школі. Зате, — Аліція не приховувала задоволення, — виявилося, що мої однокласники просто супер! Майже всі допетрали, у чому справа.

— Закладемося, що це твій успіх!

— Може, трохи? — замислилася Аліція. — Зате Сара… ну, знаєш, яка?

— Знаю, ця задирака.

— Так-от, із Сарою все навпаки. Наша дружба здавалася фортецею. А виявилася дитячим куреником. Який увесь час розсипається.

— Є два виходи. Або ремонт, або роз’їзд, — Клаудія любила конкретні вирішення проблеми, і цим викликала в Аліції заздрість.

— Я б воліла ремонт. Я досі люблю Сару… От тільки… Сама не знаю… У нас тепер відмінні думки. І спілкуватися стало важче…

— Може, варто почекати? — задумалася Клаудія. — Останнім часом, коли мені доводиться бути терплячою, я почала цінувати чекання. Це такий важливий час, коли можна багато чого зрозуміти. Я лише зараз це оцінила, — прошепотіла вона й швидко рушила до кухні по солодке.

Аліція похнюпилася, удаючи, що не помітила, як змінився вираз обличчя Міс Літа. Подумала, що ненавидить жовтень, який осідає в її душі невимовним смутком. Таким, якого не подолаєш, навіть якщо з’їси тонну солодощів.

Мене втішив твій успіх, Роберте! Чесно!

Як ти міг подумати, що мені було байдуже до цього скрипкового конкурсу! І твоя премія мене теж порадувала. Хіба можна було не радіти, коли хтось, такий для мене важливий, поїде до Відня. Із вродливою віолончелісткою. Оглядатиме з нею місто, ласуватиме віденським сирником. Або питиме каву із крихітних порцелянових чашечок. Ну, і що цей Хтось гратиме в дуеті перед надзвичайно важливою комісією. І мабуть, на нього чекає черговий успіх. Разом із вродливою віолончелісткою… Як бачиш, я