Джон Едмунд Гарднер - Помста професора Моріарті

Біля його руки, притиснутий невеликим брусочком металу, лежав аркуш паперу. Під фірмовим. рядком «Джон Фриленд і Син» розгонистим почерком було написано.

«П'ятниця, 20 листопада, 1896 р.

Акстоне! Після нашої розмови сьогодні ввечері обставини склалися так, що прийти вранці відкрити сейф я зможу трохи пізніше. Зважаючи на термінову роботу, це, звичайно, прикро. Перекажіть хлопцям: за те, що прийдуть закінчити роботу для леді С. та графині, вони будуть добре винагороджені. Від них залежить репутація фірми.

Ваш Джон Фриленд».

Минуло кілька секунд, перш ніж зміст записки дійшов до свідомості Ембера. Він чув кроки поліцая за вікнами майстерні, але голова була зайнята зовсім іншим. Майстри прийдуть через кілька годин, о пів на восьму чи о восьмій. Сейф треба відкривати сьогодні, зараз же. Але поки тут вештається поліцай, робити цього не можна. Крім того, що буде надто багато шуму, поліцай відразу помітить розчинений сейф.

Існувала одна подробиця, яку Ембер приховав од Шляйфштайна. Річ у тім, що в належний час поліцая мав замінити один з «боксерів» Терреманта. А тому, навіть коли б їм якимсь дивом пощастило відкрити сейф, була б зведена нанівець суть плану Моріарті: напад на них «боксерів», замаскованих під поліцаїв, облава на будинок Шляйфштайна в Едмонтоні й розв'язка, що має переконати німця — професор і далі панує. Але найгірше було те, що професор звинуватить його, Ембера, може навіть подумати, що він зрадив, — і тоді на нього чекає один кінець.

Кроки поліцая за вікном віддалялись, а Ембер думав, що він мусить прийняти рішення, можливо, найважливіше за все своє злочинне життя.

Сексбі дістався до Едмонтону на початку третьої години ночі. Бен Таффнелл дрімав, згорнувшись клубочком у під'їзді навпроти будинку Шляйфштайна, і, коли Сексбі розбудив його, здивовано втупивсь у хлопця.

— Їм не можна їхати! — сказав хлопець.

— А що сталося?

— Боба Ноба збив кеб. Їм не можна їхати.

— Та вони ж, хай йому чорт, уже поїхали, Сексбі. Добру годину тому.

— Що ж робити?

— Ти бачив Боба?

— Бачив. Йому дуже погано. Сильно пошкоджена рука.

— Що він сказав? Повтори дослівно! — Схопивши хлопця за комір, Бен дивився на нього диким поглядом.

— Сказав, що їм не можна їхати, бо завтра майстерня працюватиме.

— Спаси нас Господи! — видихнув Таффнелл. — Я не знаю, що робити. Щоб я так жив. Не знаю…

Спір волів би перебути ніч у ліжку з Бриджит, ніж пантрувати навпроти ювелірної майстерні «Фриленд і Син». У ці передранкові години йому хотілось її тепла, хоча вона й почала повніти, виношуючи їхню дитину.

Спір усвідомлював: стежити треба, хоча справжня робота буде завтра. Вдивляючись у морок, він подумав, що Терремант і «боксер» Беттеридж стомлені не менше за нього.

Все начебто минало гладко. Вони бачили, як на Бішопсгейт завернув кеб, а відтоді більш ніщо не порушувало нічної тиші. Ходив своїм маршрутом поліцай. Вуличного руху, як і завжди в передранкові години, майже не було: тільки й того, що прогуркотів старий фургон та два-три припізнілі кеби.

Після другої дощ перестав. О пів на третю через Корнмаркет пройшли два підпилі молодики з дівчатами. Їхній сміх, луною відбиваючись від стін, свідчив про те, що молодим може бути весело навіть у кварталах тверезого лондонського Сіті.

Десь о пів на п'яту з боку Королівської біржі викотив і повільно звернув на Бішопсгейт порожній кеб. Хоча звідси було й не видно, Спір знав: кеб зупиниться біля провулку, що веде до дворика майстерні Фриленда, візьме Ембера, потім поїде швидше й підбере ще двох, які в цей час ітимуть у бік Гаундсдіча.

Коли Спір про це подумав, його охопила тривога.

— Ми не бачили тих, що мали йти в бік Майноріз, — прошепотів він Терремантові.

— Мабуть, пішли іншою дорогою, — відказав той.

Це було єдине правдоподібне пояснення, але Спір був незадоволений. Якщо так, то чотири чоловіки, хай недовго, ітимуть уздовж Бішопсгейт-стріт в одному напрямку.

Знову з'явився поліцай. Сповнений гідності, відмірюючи кроки й думаючи, певно, про сніданок, що чекав на нього за півтори години, він, охоронець закону та порядку, й далі ніс вахту, почату о дванадцятій годині цієї небагатої на події ночі.

— Пора й нам, — кинув Спір товаришам, які вже лаштувалися виходити.

Раптом почувся стукіт копит і гуркіт коліс. Від Чіпсайда, уповільнюючи рух, немов збирався висадити пасажирів, рухався кеб. Спірові здалося, що це той самий, яким приїхав сюди Ембер, і його охопила тривога. Коли кеб повертав на Бішопсгейт, з нього вилізла маленька постать. Спір упізнав її за манерою рухатись. Ембер. За хвилину по тому обережний стукіт у двері підтвердив його здогад.

— Щось негаразд, — обернувся Спір до Терреманта, який уже кинувся до дверних засувів.

Кроки поліцая затихли. Чути було лише потріскування газового світильника в суміжній кімнаті. Ембер подивився на сейф, думаючи, скільки знадобиться часу, щоб його відчинити, й, немов заспокоюючи себе, дістав годинника. За десять хвилин четверта. Щонайбільше через півгодини вони мали розійтися — двоє в бік Гаундсдіча, а за п'ять хвилин ще двоє, в бік Майноріза. Він, Ембер, найбільш помітний з поштовою сумкою через плече, чекатиме візника поблизу. Мозок працював з подвоєною швидкістю. Ембер уклякнув перед отвором і попросив Франца стати на ящик.

— План змінився, — сказав він тихо, щоб не чули інші. — Ця клята майстерня зранку працюватиме, а тому я відчинятиму сейф зараз.

Франц вилаявся по-німецькому, потім сердито заперечив:

— Не вийде. Хазяїн не зможе позбутися камінців до неділі.

— Ну, з цим йому доведеться примиритись. Передайте мою сумку й попередьте Еванса, що ми не поїдемо, як домовлялись. Стежте за годинником. О пів на п'яту я вийду, об'їду з кебменом квартал і дам йому вказівки. Ви залишитесь тут.