Агата Крісті - Кишеня, повна жита

Мотиви таємничих убивств у домі з загадковою назвою «Тисова хатина», виявляється, треба шукати… в дитячій пісеньці про дроздів! І якби не міс Марпл, інспектор Скотленд-Ярду Ніл та вся лондонська поліція ніколи б не збагнули, навіщо злочинець підкладав у кімнату та в їжу відомого бізнесмена мертвих птахів, а отруївши, набив його кишені зернятками жита, навіщо потім «прибрав» його молоду дружину та навіть служницю…

Аґата Крісті

Кишеня, повна жита

Аґата Крісті є одним із найбільш популярних авторів усіх часів, адже її твори, які друкуються всіма мовами світу, за накладами поступаються лише Біблії та доробку Шекспіра. Понад мільярд примірників творів письменниці продано англійською мовою, а ще мільярд — у перекладах іноземними мовами. Вона — авторка вісімдесяти детективних романів та збірок оповідань, дев’ятнадцяти п’єс, двох автобіографій, а також шести романів, написаних під псевдонімом Мері Вестмейкот.

Уперше Аґата Крісті спробувала себе в жанрі детективної літератури, коли працювала в шпиталі під час Першої світової війни. Саме тоді вона створила у своєму дебютному романі «Таємнича подія у Стайлзі» нині вже легендарний образ Еркюля Пуаро. У романі «Вбивство в церковному домі», опублікованому в 1930 р., письменниця відрекомендувала читачам іще одного популярного детектива — міс Джейн Марпл. Здобули популярність й інші її персонажі — подружжя борців зі злочинцями Томмі й Тапенс Бересфорди, приватний детектив Паркер Пайн і представники Скотленд-Ярду — старший офіцер поліції Бетл та інспектор Джеп.

За мотивами багатьох романів та новел Аґати Крісті було створено п’єси, знято кінофільми й телесеріали. Вистава за «Пасткою на мишей» — найславетнішою п’єсою письменниці — уперше відбулася в 1952 р. і має найдовше сценічне життя з-поміж новітніх театральних постановок. До найвідоміших кінофільмів за мотивами творів Аґати Крісті належать «Вбивство в Східному експресі» (1974) і «Смерть на Нілі» (1978), у яких Еркюля Пуаро грають Алберт Фінні та Пітер Устинов відповідно. На телеекрані Еркюля Пуаро найуспішніше втілив Дейвід Суше, а міс Марпл — Джоун Гіксон, Джералдіна Мак-Івен і Джулія Маккензі.

Аґата Крісті спочатку була одружена з Арчибалдом Крісті, а потім — з археологом сером Максом Молловеном, якого часто супроводжувала в різноманітних експедиціях, згодом описуючи побачені місцевості у своїх творах.

У 1971 р. письменниця здобула один із найвищих титулів у Великій Британії — Дами Британської Імперії. Померла письменниця в 1976 р. у віці вісімдесяти п’яти років. Сто двадцятий рік від її народження врочисто відзначався в усьому світі 2010 року.

Присвячується Брус Інґрем, яка любила мої перші оповідання й публікувала їх.

Розділ перший

Сьогодні була черга міс Сомерс заварювати чай. Міс Сомерс нещодавно взяли на службу, і вона була найменш вправною і найбільш непутящою серед друкарок. Уже немолода, з лагідним стурбованим обличчям, яке чимось нагадувало морду вівці. Вода в чайнику ще не закипіла, коли міс Сомерс налила її в чайничок для заварки — бідолашна міс Сомерс ніколи не вміла визначити, чи вода в чайнику вже закипіла, чи ще ні. Це була одна з багатьох проблем, які псували їй життя.

Вона розлила чай по філіжанках, які поставила перед товаришками, і поклала на кожне блюдечко по дві плитки солодкого і трохи розм’яклого печива.

Міс Ґріфіт, досвідчена головна друкарка, сивоволоса й сувора начальниця, що працювала в компанії «Консолідейтід Інвестментс Трастс» уже шістнадцять років, мовила гостро:

— Вода знову не закипіла, Сомерс!

Міс Сомерс густо зашарілася й сказала:

— Ой Боже, а я ж була певна, що цього разу вона закипіла.

Міс Ґріфіт подумала: «Вона працюватиме тут, либонь, ще місяць, поки ми по шию завалені роботою… Але ж подумати тільки! Що вчинила ця ідіотка з листом до компанії «Істерн Дівелопментс» — з текстом, простіший за який годі собі уявити, і завжди витворяє казна-що, коли готує чай. Якби не було так важко знайти друкарку, що знає свою справу, — але ж і коробку з печивом вона останнього разу закрила зовсім погано. Бувають же такі люди…»

Обурений внутрішній монолог міс Ґріфіт залишився незакінченим — як і більшість її монологів.

У цю хвилину до кімнати припливла міс Ґросвінор — виконати священний ритуал заварювання окремого чаю для містера Фортеск’ю. Містер Фортеск’ю пив інший чай, з іншої порцеляни та зі спеціальним печивом. Лише чайник був той самий і вода, яку набирали з крану в туалетній кімнаті. Проте вода, якою заварили чай для містера Фортеск’ю, закипіла. Міс Ґросвінор подбала про це.

Міс Ґросвінор була неймовірно яскравою блондинкою. Вона вдягала дорогий і досконало скроєний чорний костюм, а її стрункі ноги обтягували найкращі та найдорожчі нейлонові панчохи з чорного ринку.

Вона пропливла через кімнату друкарок, не вважаючи за потрібне подарувати комусь бодай слово або погляд. Чи варто звертати увагу на якихось комашок? Міс Ґросвінор була спеціальною секретаркою містера Фортеск’ю; недобрі чутки завжди натякали, ніби вона надає йому не лише секретарські послуги, але насправді вони не були правдивими. Містер Фортеск’ю нещодавно взяв собі другу дружину, ефектну й дорогу, цілком здатну заполонити всю його увагу. Міс Ґросвінор була для містера Фортеск’ю лише необхідною частиною його офіційних декорацій, вельми розкішних і дорогих.

Міс Ґросвінор попливла назад із тацею, тримаючи її високо перед собою, як ритуальну пожертву. Вона несла її через приміщення внутрішнього офісу, через залу для чекання, де дозволялося сидіти найважливішим клієнтам, та її власну приймальню, аж поки, легенько постукавши у двері, не заходила до «святая святих» — кабінету містера Фортеск’ю.

То була велика кімната з начищеною до блиску паркетною підлогою, де-не-де застеленою розкішними східними килимами. Стіни кабінету були вишукано оздоблені панелями зі світлого дерева, величезні набивні крісла — обтягнуті світло-жовтою буйволячою шкірою. За письмовим столом колосального розміру, виготовленим із платану, сидів сам містер Фортеск’ю.

Містер Фортеск’ю мав не настільки величний вигляд, щоб відповідати своєму розкішному кабінету, але він докладав для цього всіх зусиль. То був високий чоловік млявої комплекції з блискучою лисиною. Він полюбляв носити у своєму офісі твідовий костюм вільного крою, більше придатний для заміських прогулянок. Коли міс Ґросвінор підпливла до нього у своїй лебединій манері, він похмуро вивчав якісь папери, що лежали на письмовому столі. Поставивши тацю з чаєм на письмовий стіл біля його ліктя, вона промурмотіла тихим, позбавленим будь-якої інтонації голосом: «Ваш чай, містере Фортеск’ю», — і покинула його кабінет.

Містер Фортеск’ю зробив свій внесок у ритуал, невиразно гмукнувши.

Повернувшись до свого письмового столу, міс Ґросвінор зайнялася нагальними службовими справами. Зробила два телефонних дзвінки, виправила помилки в кількох листах, що лежали надруковані й чекали, коли містер Фортеск’ю їх підпише, і відповіла на один телефонний дзвінок.

— Боюся, ближчим часом містер Фортеск’ю прийняти вас не зможе, — відповіла вона пихатим тоном. — Він перебуває на конференції.

Поклавши слухавку, вона подивилася на годинник. Була десята хвилина на дванадцяту.