Публій Овідій Назон - Мистецтво кохання

німа: біль їй дар мови одняв. 703 Зблідла, як бліднуть листки виноградні на першім морозі 704     В пору, коли на лозі вже виногрона нема, 705 Наче те яблуко, що, наливаючись, вітку вгинає, 706     Незарум'янене ще, наче незрілий кизил. 707 Щойно до тями прийшла — розриває на грудях одежу, 708     Дряпає лиця собі, хоч і невинні вони. 709 Мить — по вулиці вже, розкуйовджена, простоволоса, 710     Мчить, наче та, що їй Вакх тирсом затьмарює глузд. 711 Лиш до злощасного місця підбігла, в долині лишила 712     Служок і в гай увійшла — тихо, але без вагань. 713 Що тоді думала ти, коли так нерозумно ховалась? 714     Що за вогонь так палив серце, Прокрідо, твоє? 715 Певно, чекала: "Ось-ось тут появиться та Охолода — 716     І перед зором моїм власна постане ганьба". 717 То тебе сором діймав (підглядати — не дуже то гарно!), 718     То ти хвалила себе — сумнів з любов'ю змагавсь. 719 Місце, ім'я, той шептун — усе мов кричало їй: "Зрада!" 720     Ще ж ми, чого боїмось, поспіхом віримо в те. 721 Тут іще вгледіла слід на траві, наче тілом прим'ятій, — 722     Серце забилось нараз, ніби та пташка в сильці. 723 Ось уже полудень тіні стягнув, і до заходу сонця 724     Стільки лишалось путі, скільки від сходу пройшло. 725 От і Кефал, син Меркурія, вийшов, пашіючи, з лісу 726     Й над джерелом нахиливсь охолодити лице. 727 Ти, причаївшись, чекала, Прокрідо. Той ліг на травицю — 728     Й знову своєї: "Прилинь, о легковійна, прилинь!" 729 Тут мов полуда з очей у Прокріди зраділої спала, 730     Розум до неї вернувсь, як і рум'янець живий. 731 З тим піднялась і, гілки розсуваючи з-перед обличчя, 732     Жінка до мужа спішить, щоб обійняти його. 733 "Звір там", — подумав Кефал і, лук негайно схопивши, 734     Вже накладає стрілу, що у правиці була. 735 "Ні, то не лань! Зупинись! Не пускай стріли, нещасливче! 736     Горе!.. Дружині своїй вістрям ти серце пройняв! 737 Горе, о горе мені!.. У любляче серце ти влучив! 738     Втім, через тебе давно кров'ю воно запеклось. 739 Гину завчасно, але не від зради, — земля, що ти нею 740     Вкриєш останки мої, буде мені, мов той пух. 741 Із вітерцем, що так обманув мене, лине мій подих… 742     Гину!.. Рукою закрий, милий мій, вічі мої!" 743 Той, її тіло слабке до грудей пригортаючи скрушно, 744     Рани глибокої кров хоче омити слізьми. 745 Подих, що виплив повільно з грудей її необережних, 746     Він на вустах своїх чув, горем пригнічений муж… 747 Та пригадаймо, з чого почали! Повернімо свій човен, 748     Хай по трудах нелегких гавань всміхнеться йому! 749 Певно, чекаєш давно, що я поведу тебе в гості 750     Й приписи певні подам, як повестися тобі. 751 Пізно приходь і поважно ступай при засвічених лампах — 752     Пізно прийшовши, кажу, зваби собі додаси. 753 Хто напідпитку, тому й у негарній привидиться краля — 754     Ваду, яка б не була, мовби приховує ніч. 755 Пальцями їжу легенько бери: рухи й тут є належні, 756     Рота рукою, скажім, не витирай за столом. 757 Перед гостиною не наїдайсь, але й в гостях май міру: 758     Їж, як смакує, але — менше, ніж з'їсти могла б. 759 Стала б таки при Парісові рот напихати Єлена — 760     "Дурень лиш, — чухався б той, — дурень міг красти таку!" 761 Більше пасує жінкам, а навіть і личить їм — пити: 762     З сином Венери тобі, Вакху, найкращий союз. 763 Так, але поки ясна голова, поки пам'ять і ноги 764     Служать тобі й від вина ще не двоїться в очах. 765 Гидко дивитись на ту, що лежить, наче мертва, напившись, — 766     Гідна, щоб з нею будь-хто хіть заспокоїв свою. 767 Сон за столом — небезпечне заняття: заснувши, такого 768     Часом натворимо ми, що хоч під землю ховайсь! 769 Далі вже й сором повчать. А Венера: "Вважаєш за сором 770     Діло, що, власне, над ним — ласка, опіка моя?" 771 Знаєте всі свого тіла будову — стосуйтесь до неї: 772     Як випадало б лягти — кожна для себе рішай. 773 Світишся вродою — то горілиць прилягти не вагайся; 774     Спина немов з-під різця — спиною очі втішай. 775 Меланіона плечей Аталанти стрімкої торкались 776     Ноги — у тебе такі ж, отже, лягай, як вона. 777 Куца — тоді на коня; для високої зростом фіванки