Анжеліка Вереск - Розтопити кригу , Анжеліка Вереск

- Я хочу тобі дещо показати. Простягнувши руку й дочекавшись, поки Лірія прийме її, він повів її спершу до замку, а тоді його безкінечними коридорами.

Лірію хвилювало його дотик. Здавалося, саме цього їй і бракувало ці два дні.

Відірвавшись від своїх думок, дівчина помітила, що Арходас веде її кудись у підземелля.

Поглянувши на нього запитливо, вона прошепотіла:
— Чому ми йдемо в підземелля?

Чоловік поблажливо поглянув на дівчину:

— Довірся мені — і побачиш.

Його приваблива усмішка заспокоїла її, і вона більше не ставила питань. Арходас, знявши зі стіни магічний ліхтар, узяв його в ліву руку, освітлюючи шлях. Незабаром, після кількох поворотів, вони прийшли до невеликої, висіченої печери, і дівчина захоплено зітхнула.

Сама печера була вирізьблена з підземної мармурової скелі. Мармур — білий, трохи напівпрозорий. Подекуди на склепіннях печери звисали сталактити неймовірної краси. А в центрі печери, переливаючись блиском, тішив око джерело з кришталево чистою водою бірюзового кольору, з якого підіймалась пара. Лірія була вражена красою цього місця. Не знаходячи слів, вона зачаровано милувалася ним у благоговійній тиші.

Тишу порушив голос Арходаса, що луною розлітався під склепіннями печери:

— Це — королівська купальня. Багато років тому мій дід зробив її у подарунок своїй дружині. Вода в джерелі гаряча, але приємної температури. Ти можеш приходити сюди, коли тільки забажаєш. Я подумав, що тобі тут сподобається.

Арходас м’яко усміхнувся, дивлячись на дівчину.

Лірія в захваті підбігла й, заплющивши очі, поцілувала чоловіка в щоку.

— Дякую вам, ви навіть не уявляєте, як сильно мені тут подобається. Це місце — неймовірне!

Не очікуючи поцілунку, він завмер на мить, а потім владно притягнув її до себе й поцілував уже сам. Цілував пристрасно, водночас пестячи її щоку однією рукою, а другою обіймаючи за талію. Її губи, з присмаком літніх ягід, несміливо відповідали, притискаючись до нього.

Цілуючи дівчину, він наче пив чисту воду зі свіжого джерела. Нарешті, перервавши поцілунок і ніжно провівши пальцем по її щоці, він узяв її за руку й повів угору.

Він мовчав, не бажаючи зіпсувати словами цю чарівну мить. Лірія також мовчала, відчуваючи, що слова тут були б зайві.

Та й навіщо слова, коли є два серця, що несміливо й обережно йдуть одне одному назустріч?