Анжеліка Вереск - Розтопити кригу , Анжеліка Вереск

Епілог

З урахуванням приходу осені, на узбережжі було прохолодно. Сильні, смарагдові хвилі билися об берег, викидаючи піну. Вітер, що нісся з океану, тріпав одяг і волосся, а, торкаючись обличчя, залишав солонуватий присмак на губах.

Величезні скелі, що оточували океан, вражали своєю величчю, а в небі серед пухнастих хмар літали птахи, видаючи гортанні звуки.

Арходас і Лірія, тримаючись за руки, йшли прибережним піском, вдихаючи запах океану.

Попереду них, підстрибуючи, йшли двоє темноволосих хлопчиків, років чотирьох. Вони були близнюками, але риси їхніх облич були наче маленькими, рум’янощокими копіями батька, що йшов позаду.

Вони бавилися, змагаючись, хто принесе мамі гарнішу мушлю.

— А моя мушля, дивись, з рожевими смужками!
— А моя — зате перламутрова всередині!
— Все одно моя краща!
— Ні, моя!
— Моя мамі більше сподобається!
— Ні, моя!

Очі малюків засяяли сріблом. Лірія, сміючись, звернулась до Арходаса:

— Вони зараз повбивають один одного.

Арходас поблажливо усміхнувся:

— Авжеж… Сподіваюсь, до двадцяти років вони навчаться жити в мирі, а не то їхні королівства отримають двох королів-сперечальників!

Після чого, зробивши суворе обличчя, він грізно сказав:

— Ану припиніть! Інакше будете покарані!

Погроза подіяла, і малюки притихли, дивлячись один на одного з-під лоба.

Лірія ніжно притулилася до чоловіка. Арходас, притягнувши її до себе, вдихнув улюблений аромат. Навколо панувала прохолода, трава в’янула, листя опадало, а в нього цвіла бузкова весна.

                                             Кінець

---

Дорогі читачі! Дякую вам за те, що прочитали цю невеличку романтичну казку))) Прошу не сприймати цей твір занадто серйозно — він писався з метою подарувати вам затишний вечір. Та все ж я щиро сподіваюся, що мої герої припали вам до душі так само, як і мені. Буду дуже вдячна за будь-який зворотний зв’язок. Щиро дякую за увагу. До нових зустрічей!

Щиро ваша, Анжеліка Вереск)))

Кінець