Тіна Волф - Сім поцілунків до кохання, Тіна Волф

Андрій тут же купив собі величезний капелюх у вигляді ялинки, яка ще й блимала.

— Ти серйозно налаштований у цьому ходити? — розсміялася Марія, поправляючи йому «ялинку», що з'їхала на одне вухо.

  — У мене новорічний настрій, — гордо відповів Андрій. — А ще, якщо загубимось, мене легко буде знайти — просто йди на світло, як до маяка.

Марія засміялася так голосно, що якийсь турист озирнувся й усміхнувся їй у відповідь. Вона потягнула Андрія за руку:

— Якщо вже бути кумедними, то разом. — І, не вагаючись, купила собі обруч із пінгвінами у шарфиках, які хитали головами при кожному кроці.

Вони повільно рушили вглиб натовпу, ковзаючи між ятками з сувенірами й паруючим какао. Музика з вуличних колонок звучала надто голосно, хтось поруч почав співати «Jingle Bell Rock». Вони сміялися, жартували, зупинялися на кожному розі — то сфотографуватися, то купити гарячий пряний сидр, то просто подивитися на вуличних артистів. Один із клоунів на ходулях намагався запросити Марію на танець, але Андрій швидко вручив йому долар і прикрив її своїм тілом:

— Вибач, вона танцює тільки зі мною.

Клоун трагічно зітхнув і вручив Марії надуту кульку-серце. Вона засміялася ще дзвінкіше.

І коли Андрій та Марія стояли серед натовпу, вдихаючи морозне повітря, над їхніми головами несподівано розцвів перший феєрверк.

Бум! — небо спалахнуло червоним, потім золотим, потім синім.

Марія задерла голову, її очі блищали вогниками — не лише від світла, а й від емоцій.

— Це все для нас, правда? — запитала вона з усмішкою, не відводячи погляду.

Андрій кивнув, обіймаючи її за плечі:

— Авжеж. Ми ж головні герої вечора.

— А як же всі ці люди? — кивнула вона на натовп, де хтось уже знімав феєрверк на телефон, хтось обіймався, а десь у кутку двоє людей відкривали шампанське з таким азартом, наче збирались виграти Оскар.

— Вони — масовка, — серйозно відповів Андрій, і обидва розсміялися.

Навколо люди сміялись, співали «Jingle Bells», хтось розливав гарячий глінтвейн просто з термоса. Повітря пахло корицею, хвоєю і щастям.

— Знаєш, я думала, що цього Різдва я буду сама.

— А я думав, що цього Різдва буду в заторах під Києвом, — відповів Андрій. — А ми от — на Таймс-Сквер, із блимаючими капелюхами й феєрверками.

— Із тобою, — додала Марія.

— І з тобою, — усміхнувся він

У цю мить небо освітив сріблястий феєрверк, що розсипався прямо над їхніми головами, ніби хтось прикрасив небесну ялинку останнім штрихом. Марія піднялась навшпиньки, і їхній шостий поцілунок — різдвяний, теплий — розчинився у блискітках, ароматі свята і гомоні міста.

— Це ідеальне Різдво, — прошепотіла вона.

— А далі буде ще краще, — відповів Андрій.

Він взяв її за руки — теплі, тремтячі від хвилювання — і нахилився, а його губи знову торкнулися її губ у м'якому, трепетному поцілунку, саме тоді, коли над ними розцвів особливо яскравий золотий спалах.

Світ навколо розчинився — лишилися тільки вони двоє і відчуття, що цей вечір запам'ятається назавжди.

Марія повільно відійшла на крок, але не відпустила його рук. Її очі блищали.

— Ну що ж, — прошепотіла вона, — це було... красиво.

— Лише красиво? — підняв брову Андрій. — А мені здається, що це було неймовірно приємно…

— і несподівано солодко... — мовила Марія усміхаючись і не відводячи від Андрія свого погляду.

Вони знову засміялися і застигли в ніжних обіймах, зігріваючи одне одного своїм теплом і несподіваною близькістю. Натовп навколо гудів, святкував, люди обіймалися, дзвонили рідним і знімали відео, але Андрій і Марія нічого не бачили і не чули навколо себе. В одну мить весь Нью-Йорк ніби став просто фоном.

— Знаєш, — сказав Андрій, обіймаючи її за плечі, — мені здається, або ми трохи закохуємось.

— Трохи? — Марія підморгнула. — Це як «трохи замерзнути на Різдво  на Таймс-Сквер»?

— Ага, тільки тепло від цього «замерзання»  чомусь тут, — він торкнувся її плечей, а потім знову ніжно пригорнув до себе, упиваючись її чистим і ніжним ароматом.

Вони пішли далі крізь натовп, аж до центрального парку, який був наче з казки. Сніг ледь скрипів під ногами, дерева вкриті інеєм, немов хтось пройшовся пензлем із цукровою пудрою. Скульптури в парку виглядали по-святковому: комусь на голову наділи шапку Санти, комусь — шарф, а одна бронзова білка тримала в лапках справжній мандарин.

— У Нью-Йорку навіть статуї святкують! — вигукнула Марія. — Може, ця білка щойно зарезервувала столик на різдвяну вечерю?

— Я б із нею повечеряв. Вона виглядає менш небезпечно, ніж ти на ковзанах, — пожартував Андрій, допомагаючи їй зав'язати шнурівки.