Тіна Волф - Сім поцілунків до кохання, Тіна Волф

Епілог

Минув рік. На стіні їхньої затишної київської квартири висіла карта світу, позначена безліччю маленьких прапорців. Париж, Венеція, Буенос-Айрес, Марракеш, Токіо, Нью-Йорк… і ще багато інших міст, де вони залишили частинку своїх сердець і незабутні поцілунки.

Марія сиділа на дивані, закутавшись у м’який плед, і переглядала  фотоальбом. На одній із сторінок — їхнє перше випадкове фото біля Ейфелевої вежі, смішне й трохи розмите. На іншій — вони в гондолі, їхні обличчя сяють від щастя. Далі — пристрасне танго в Буенос-Айресі, загадкові погляди в пустелі, розгублені усмішки серед токійського неону, сяючі очі на тлі різдвяної ялинки. І, нарешті, фото з їхнього київського весілля — щасливі, закохані, поруч із найближчими людьми.

На кухні Андрій готував вечерю. Аромат чогось смачного розносився по всій квартирі, змішуючись із запахом мандарин і гвоздики, які Марія, вже за їхньою власною традицією, поставила на підвіконня напередодні Різдва.

— Про що задумалась? — спитав Андрій, обійнявши її ззаду і ніжно поцілувавши в шию.

Марія подивилась на нього, закриваючи альбом.

— Згадувала наші подорожі. Наші поцілунки. Як усе почалося…

— І куди нас привело, — усміхнувся він, показуючи на обручку на її пальці.

— Ти знаєш, — промовила Марія, задумливо дивлячись у вікно, за яким тихо падав перший сніг. — Іноді мені здається, що ті шість поцілунків були лише прелюдією. Справжнє кохання почалося того вечора в київській кав’ярні.

Андрій сів поруч, обійняв її міцно.

— Можливо, ти маєш рацію, але кожен із них був важливим. Кожен був кроком до нас.

Він ніжно підняв її підборіддя і подивився прямо в очі.

— І знаєш що? — прошепотів він. — Наша подорож не закінчилась. У світі ще стільки місць, де ми не цілувалися.

Марія засміялася, її очі заблищали.

— Тоді нам доведеться поквапитися, бо життя занадто коротке, щоб обмежуватися лише одним містом.

Він знову поцілував її і цей поцілунок був спокійним і впевненим, наповненим теплом спільного життя, взаємною підтримкою та глибокою ніжністю. Це був поцілунок дому. Поцілунок, що був продовженням їхньої власної, нескінченної історії кохання. І вони знали, що попереду на них чекає ще безліч таких поцілунків у найнесподіваніших куточках світу, адже їхня спільна мандрівка тільки починалася. І найголовніше — вони знали, що куди б їх не занесло, їхні серця завжди битимуться в одному ритмі, а кожне повернення до Києва буде найсолодшим поцілунком.

Кінець