Crown Horror - Трунар, Crown Horror

– Теж віддам, однак вам тепер доведеться розповісти, що вони означають. Якщо вже Тейкерів вплутали в цю справу, то ми маємо право знати про все достеменно.

– Ви на пару з Адріаною? Навряд чи ваш батько знає про всі ці пригоди.

Крижаний погляд переконав Германа, що Бенджамін ні про що не дізнається.

– Отже, все ж таки особистий інтерес. Батько не буде радий, проте я певен, що нам уже час знайти союзників, яким довірятимемо. Віддайте мені медальйони, і я розповім про кожен.

 Леон віддав блондинові мішечок, що дзвенів, неначе гаманець із монетами. Герман дістав звідти перший символ – білий у червоній оправі.

– Це знак вовчої крові. Діти до п’яти років не можуть перевтілюватися, вони носять такі символі на шиї.

Наступною юнак дістав залізну медальку.

– Отримують ті, які пройшли перше перевтілення. Не найприємніша, однак точно досить зворушлива подія.

Третьою була скляна медаль.

– Коли навчився полювати, то отримуєш цей символ. Це моя відзнака.

Наступною була платинова медаль.

– Отримали ті, хто вбив свою першу жертву. Не людину – може бути й тварина, проте я навіть тварини вбити не ладен, сумління не дозволяє.

Далі – добре вже знайома мідна медаль.

– Перевертень отримує її, убивши сотню жертв. Як розумієте, мого брата краще не злити, це вже його знак.

Далі був медальйон із трьома краплинами.

– Ці дуже рідкісні, за навернення першої людини. Раніше їх було багато, тепер навертаємо виключно членів родини.

Леон зрадів, що вберіг Адріану від такої долі. На черзі був медальйон із багатьма краплинками-рубінами, він видавався тому, хто навернув сотню людей, далі медаль із трьома місяцями.

– Це знак наставника, як із полювання, так і духовного лідера. Здається, що люди їх звуть священниками.

– А остання?

– Знак вожака. Її не мають права носити ні партнер, ні діти, лише глава нашого клану. Аби таку отримати, то потрібно багато що зробити, тож тебе й без знаку впізнають. Той, хто уклав угоду з вашим батьком, він і є главою клану, йому про ці події розповідати не варто, бо може розпочати на вас полювання. Цієї інформації  досить?

– Для початку, так. Залишимо цю розмову в склепі та повернімося до наших справ.

Герман погодився. Він провів гостя до дверей і ще довго дивився йому вслід.

***

Після повернення додому на нас очікував справжнісінький гармидер. Спершу слуги допікали питаннями про Адріану – батько прогнав їх геть, потім була сварка з мачухою, у результаті якої Бенджамін пообіцяв їй давати менше роботи й нарешті придбати теплий одяг. Тоді нам випала нагода побути наодинці, і ми обмінялися інформацією про родину Вольферів.

Так уже сталося, що вони зробилися нашими союзниками, причини для цього були різні, проте сутність одна.  Ми, самі того не знаючи, вступили в небезпечну гру, де грають ті, хто вже давно не є або й ніколи не були людьми. Та, як зауважила мачуха, що «в труні вони всі  матимуть однаковий вигляд».

Увечері нам принесли тіло священника. Мені стало моторошно. Отже, хтось із них стежив за мною. У Адріани теж здали нерви – вона просила, благала мене розповісти комусь про це вбивство, проте я переконав її мовчати.

– Ким вам був той священник? Він звичайна людина. Якби на вас напав звір, то святий отець просто втік би з галасом, то навіщо нам йому допомагати? Не будемо втручатися в справи перевертнів, а вони тоді оминатимуть наш цвинтар.

Хоч і не відразу, проте вона погодилася зі мною та навіть допомогла перенести тіло до сховища. Я також зізнався їй, що поховав Райдо в одній могилі, що її викопав для чергового клієнта Вольферів. Запропонував навідати його, принести якийсь букет тощо. Мачуха відмовилася. Тепер, згадуючи про нього, вона бачила лише зотлілий труп. Швидко ж минуло їхнє величне кохання! Можливо, коли місіс Тейкер звикне до нашої роботи, то вона таки віднайде в собі сили навідати свинопаса. Наразі нехай допомагає слугам із майструванням дерев’яних домовин до весни – єдине, чим вона тепер може прислужитися.