Кирило Легович - Годинник почуттів, Кирило Легович

-Ні-ні, треба дочекатися моменту.  

-Так! Давай йди, не мороч голову.  

- Зараз, зараз… 

-Ні, ну Міх, ти ж обіцяв! 

-Михайло, піди візьми шоколадки і просто вручи їх Кірі,- втрутився у розмову Костя. 

-Вони у твоїй куртці?  

-Так. 

 Михайло встав зі стільця й попрямував убік вішалки. Він намацав Костину куртку й почав витягувати з усіх щілин шоколадки.  Його руці ставало боляче. Пальці відчули тяглість у м’язах.  

 Діставши останню шоколадку, він повернув голову в бік Кіри. Тривога в середині наростала. Невпевненими кроками він  підходив  до Кіри, але йому потрібна була дистанція. Вона одразу помітила, його погляд, що кроками прямує у її бік, аж раптом він став, не доходячи до столу.  

Свої руки  він заховав за спину.  Впевнившись, що Кіра дивиться на нього, він кивнув головою в бік, запрошуючи жестом  на розмову. Дівчина схопилася і повільно підводилася зі стільця. Помітивши її рухи Соломія також підвилася. Вона навіть не запитала куди та так зірвалася, але Кіра не була проти компанії подруги. 

Михайло заткував аж у самісінький край зали. Він помітив, що разом з Кірою підходить і Соломія. Його охопило нестерпне бажання втекти й провалитися під землю, але злість не давала просто так цього зробити.  

— Навіщо вона тобі? - з докором, підходивши, першою заговорила Соломія, маючи на увазі жарт. - Що, зґвалтувати хочеш? 

-Треба поговорити. 

-Ну так, можете поговорити тут, біля мене. У чому справа? 

-Це особисте, - хлопець відповів різко, інтонацією натякаючи на непроханість Соломії. 

-Особисте? Кіро, ти щось маєш спільного з ним?  

-Соломіє, досить! - нарешті заговорила Кіра. - Міх, кажи.  

Вона рукою відштовхнула подругу і ближче підійшла до Кіри. Хлопець подумав, що так близько вони не були. Так, він фліртував з нею, але щоб так стояти поруч, відчуваючи її тепло - це вперше. 

-Тримай, Кіро, це тобі! - він простяг руку забитою  шоколодками.   

Дівчина на мить заклякла. Вона дивилася на нього, а потім на товстий пласт шоколаду. 

-Боже! Міх... За що? - спантеличеним тоном відповіла Кіра, поки Соломія промовляла здивоване “ого”. 

-Та просто, - скромно відповів хлопець. 

-Дякую велике, - обіймаючи його на мить мовила Кіра. 

Вона пішла з цілою купою шоколадок назад до столу. Кіра від такої кількості вирішила поділитися з подругами. Приємне здивування дівчат змінювалося цікавістю і питаннями звідки Кіра має такі дари.  

  Михайло ж просто стояв, споглядаючи на те як дівчина ділиться з подругами його ж подарунком. Він не розумів, що щойно відбулося. Вона обійняла, на цілу секунду, сказала просто «дякую», і все - більше нічого.  Те слово для Михайла було наче ляпас по обличчю. Він очікував якогось більш ефективного захвату, а не просто одного пустого слова. 

  -Я щойно витратив майже півтисячі в нікуди, - не ворушачи очима говорив Михайло своїм товаришам, що жували плитки шоколаду, які  їм роздали дівчата.