Кирило Легович - Годинник почуттів, Кирило Легович

-Добре, що ти хоч зрозумів це, - відповів Марк, натякаючи на  правильність його вчинку.  

-Знаєте, зараз я оце розповів, і камінь з душі наче спав, - з полегшенням мовив Костя.- От ну не міг я забути, хоч би що! То вона ще своїми очима дивилася на мене, наче підігравала моїм почуттям. Я ж взагалі за будь-який там дотик, розмову чи щось спільне з нею вбачав як знак! Ооох, як це було тяжко жити і нікому не розповідати про свої почуття. Ідіот! Просто закоханий ідіот! 

   Минуло два тижні з  того дня як компанія збиралася на природі. Сьогодні було двадцять дев‘яте травня. Школа проводила останній дзвоник, а дев‘ятий клас святкування випуску. Вдень погода була просто неймовірна: гріло сонце, а  ясне небо ощасливлювало око. Але вже до сімнадцятої години синє небо замінилося на темні хмари. Розпочався дощ. Весь клас добирався на автомобілях, або з парасолями. Та вже через годину, сонце знову визирнуло, і почало світити своїми променями. Казали, що на кожному випускному вечорі, як традиція, повинен бути дощ, що символізував удачу.  

  Дівчата були одягнені наче новорічні ялинки. Вони сяяли своєю красою по всьому залу. Костя інколи споглядав на Кіру. Вона була одягнена в чорну коротку сукню. “Їй так пасував чорний...” Соломія, що сиділа поруч, мала схожу сукню.  Дівчата посиділи години дві,  і разом з іншою однокласницею, яка підбурила подруг на допінг горілкою, пішли з святкування.  

 Костя помітив їхню відсутність. Та це вже було байдуже. Він поринув у атмосферу танцю. Костя відкрито говорив про свої минулі почуття до Кіри. На перший погляд, він був наче п‘яним. Та Костя, на відміну від інших хлопців, був тверезішими за скло. Він відкривався, отримуючи насолоду від музики й танцю. Дружня насолода веселощів повністю заспокоювала хлопця з середини. Своєю активною поведінкою він виплескував той негатив, набраний за роки страждань почуттів до дівчини. Це настільки заспокоювало його, що навіть тоді, коли побачив п‘яних Кіру з Соломією в центрі,  дякував Богу, що вона не його дівчина. 

 Свято тривало до одинадцятої. Більшість хлопців були п‘яними, що навіть не змогли дійти до своїх домівок. Це було не дивно, адже деякі вперше стільки пили спиртного.    

   Костя хотів піти разом з Михайлом і Марком, та вони не могли покинути, як і Мітя, Даня Тікаленко, Іван Муров,  п’яного Миколи Чучмекина, який навіть не зміг встояти на ногах. Але з ними хотіли йти Аліна та Аня. Костя не знав як правильно вчинити: кинути друга, чи дівчат? Костя вирішив, що краще залишитися джентльменом, тому разом з Аліною та Анною вирушили додому. Коли вони майже дійшли до автовокзалу, то Михайло попросив зачекати їх.  

  Вони всі йшли, підтримуючи Миколу, який навіть не розумів, куди його ведуть. 

Хлопець відчував, що завтра настане новий день, нова сторінка у його житті.  Він вдихнув свіже нічне повітря, і зрозумів, що Кіра вже не хвилює його. Чи хлопець хотів вірити в це? Його знову охопила паніка, але за мить, стиснувши сильно кулаки, він перемкнув думки на Миколу.   

  Костя йшов попереду відчуваючи нову жагу до життя. Але неприємний смак залишився -  чи то після шампанського? Ззаду, як хвіст, повільнішим кроком йшли всі інші, що намагалися тримали п’яного Миколу, якому так кортілося  випити хоча б ковток води.  

06.03.2022 - Кам’янка, Пологівський район Запорізька область. 

Дякую, моя кароока Беатріче!

Кінець