Кирило Легович - Годинник почуттів, Кирило Легович

Розділ одинадцятий 

 

Розділ одинадцятий 

 

«Я вирішив для себе, що  найкраще спостерігати за тим, як людина, яку сильно кохаєш, щаслива, навіть якщо з іншим. Це створює враження неможливості наших спільних відносин у майбутньому. Принаймні, якщо, не дай Боже... Ах! Знову! З часом, я настільки у своїй голові тебе возвеличив, що думаю: «Може, ти вже не та, яку я сильно покохав? Від тієї дівчини лишилася тільки подоба, а те, що в середині змінилося. Ба, може, я не знаю, яка ти зсередини, і доля рятує мене від згубного рішення?».» 

 -Аліно, ти будеш святкувати свій день народження?- крикнув Михайло на весь клас.  

-Так, буду, - сердито відповіла Аліна. 

Почувши відповідь, Михайло всім своїм тулубом ліг на парту, яку оточували друзі, наче намагався сховатися від когось. 

-О хлопці, так це нормально. Дивіться, я підійду до Кіри і подарую їй багато шоколадок, щоб вона там просто впала від захвату, - шепотом проговорив хлопець, бігаючи очима по присутніх, що  схилиними  головами створювали враження куполу.  

-Мені здається, що вона це не оцінить,- висловився Марко, махаючи ручкою. 

-Чому, Марку? - запитав Іван Муров. 

-Бо вона зустрічалася з бурсаком. Це вже клеймо, -  різко розкритикував Марк. 

-Хлопці, - почувся тихий голос Кості, - якщо Михайлу треба, то нехай. Я б такий, аби ми не лізли в чужі стосунки, потім ще винні будемо.  

 Ці слова хлопець промовляв через силу. Він  стійко дотримувався своєї ролі, і не розповідав навколишнім про свої почуття.  

-Я тоді куплю десь, ну можливо, тридцять шоколадок  «Мілки», - провівши язиком по губах мовив Михайло, наче промовляв слова сам до себе. 

-Даси мені одну? -  зі сарказмом запитав Іван.  

-Звичайно!  

  Розмова закінчилася як і навчальний день. Михайло не відмовився від виконання задуманого. Він не з тих, хто каже і забуває реалізувати обіцянку.  Хлопець дотримається слова.    План здається ідеальним: подарувати Кірі багато шоколадок саме на дні народження Аліни.  

   На свято зібралися всі друзі Аліни, навіть дівчата з іншої школи, що в народі прозвана Старою. Така юрба людей займала маленький куточок одного великого залу, де крім них нікого не було. 

 Свято було в розпалі, коли Іван Муров і Марк, разом з Кірою та Соломією захотіли придбати алкоголю. Михайло також попросив взяти собі міцного, аби бути більш хоробрим у подальших діях.   

 Настала ідеальна мить, коли можна виконувати задумане. Очі Михайла палали. Він бачив шлях, і його ніхто не міг спинити.  Разом  з Костею  вони пішли до магазину по той самий солодкий сюрприз.  

-Костя, як гадаєш, на скільки шоколадок грошей вистачить?  

Хлопець поринув у роздуми, проводячи розрахунки у голові. 

-Десь на двадцять три.  

-Ну хоч так.  

 Вони підійшли до каси, і попросили у продавчині двадцять три шоколадки. Вона на мить не зводила очей з хлопців. Здавалося, її така кількість здивувала, але вже від семигодинного сидіння за касою їй не хотілося поцікавитися для чого так багато солодкого молодим людям.  

Костя напхав у всі можливі кишені своєї куртки шоколадки. Одразу одяг став важчим. Враження, наче куртка перетворилася на бронежилет.  

Вони поверталися назад до ресторану через невеличкий парк. Під ногами лежав перший сніг, що  швидко перетворювався на вологу. У повітрі панував невеличкий мороз, а пар з рота цьому був підтвердження.  

-Як думаєш, Костю, вона буде вражена, коли побачить таку кількість? 

Обоє йшли швидким кроком. Не було часу зупинитися. Повний вперед! 

-Та, вона сто відсотків буде в захваті, - віддихаючись від ходьби мовив Костя.   

-Можна було б ще купити, та грошей не вистачило. 

-Ага.  Мені здається, що їй і цього вистачить. 

-Ну  цілком вірогідно.  

 Хлопці  зайшли до зали. Дівчати вже сиділи за столом, а хлопці поверталися з балкона, де як хвилину тому курили сигарети.  

-А ви це куди ходили? - запитав Іван 

-Ми, ходили в магазин, - підморгуючи відповів Михайло.  

-А все, я згадав. Ти будеш пити? 

-Ви пронесли її сюди?  

-Так, поставили під стіл, - відповів Марк. 

 Його обличчя одразу розвиднілося. Михайло підійшов до столу, нахилився  на самісінькому краї, намацаючи   слабоалкогольний напій. Він налив половину стакану і одним  ковток одразу зробив його пустим.  

-Ну то що, Міхо, ти будеш іти дарувати Кірі презент? - впритул підсівши до хлопця запитав Іван.  

Михайло не зводив погляду з стіни, що мерехтіла відбитками світлодискотеки.  

-Та я щось уже не знаю.  

Очі в Івана розширилися від подиву.  

-Ти що, боїшся? 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍