Кирило Легович - Годинник почуттів, Кирило Легович

Розділ дванадцятий  

 

Розділ дванадцятий  

 

«Я не бачу нас з тобою у стосунках. Ні, у нас нема так званого «періоду закоханості». У нас з тобою одразу подружнє життя. І особливо ця сцена, де вже вечір і лягаємо спати. Ти у ванній кімнаті в рожево-білому нічному костюмі  стоїш і мажеш власне обличчя якимось кремом. Ти як завжди молода. Я ж стою чи лежу й милуюся цією миттю: «Як же довго я на неї чекав».» 

 

ГРУДЕНЬ 

 

-Якось сумно. На дворі Новий рік, а в нас нічого веселого, - сказав Костя своїм батькам. 

-Це так. На каналах взагалі нічого немає, а гукати когось, не дуже хочеться, - позіхаючи, відповіла синові мати. 

 Це був перший день 2021 року. Погода була просто жахливою: сирість і туман не надто надавав людям на святкової атмосфери. 

 Костя вийшов прогулятися зі своєю собакою.  Він йшов, точніше, складалося враження, що не він вигулює домашнього улюбленця, а пес хазяїна, і дивися на святкові ілюмінації, які  ледь були помітні через щільний туман.  Костя йшов і думав, що роблять друзі зараз на квартирі Данила Тікаленка? За їхнім планом, вони прагнули напитися разом із дівчатами. Костя хоч пив не багато, та все одно міг бути присутнім єдиним тверезим на святі серед багатьох своїх «веселих» друзів, і бути з ними майже на одній хвилі.  

Він декілька разів згадував, як сьогодні Соломія разом з Кірою виходили в прямий ефір, де хлопці писали їм одкровенні коментарі. Але причину цього хлопець таки не знав. Кості цього не зрозуміти, адже той вважав, що йому не будуть розповідати  секрети новорічного дня.  

  Хлопець уже піднявся на верхню вулицю, що йшла паралельно його. Прйшовши декілька метрів, він здалеку побачив, як машина Михайлової мами швидко їде в напрямку дому. «Ха! Невже  вже Михайла забрали додому?», зі сміхом подумав Костя.  

Туманний вечір змінювався темноправною ніччю. Ніяких нових розваг не додалося. Костеві було нудно настільки, що той навіть планував лягати спати.  

Беручи в руки телефон, він побачив пропущений дзвінок від Соломії. Його це неабияк заінтригувало, тому не гаючи часу він передзвонив подрузі: 

-Ви дзвонили? Слухаю! 

-Костя, а в тебе є номер телефона Іван Мурова? 

-Так є. А навіщо він вам потрібен? 

-Там капець якийсь. Вони ж зараз на квартирі Тікаленка бухають. Так слухай, хлопці скільки всього порозказували: і що Михайло любить Кіру, і про те як вони в туалеті горішки розкидали. А ще прислали, як Михайло спить в одних трусах.  

-Ахах, серйозно? 

-Так! Це ще не все. Найцікавіше те, що Михайла забрали п’яного батьки.  

-Ого! То виходить... Ха-ха! А я оце зустрів же їхню машину, коли з собакою прогулювався по вулиці, то тільки й про це й  подумав.  

-Зараз вони нас запрошують до себе. Хочеш можеш з нами, я думаю проти не будуть.  

   -Господи, дівчатка, ви врятували мій вечір!  Я згоден! - його голос одразу задзвенів радісними нотами. - Тоді через тридцять хвилин біля «Хуторка»?  

-Так, давай. Тільки ж скинь номер Мурова.  

-Зараз скину.  

  Цей дзвінок він порівнював з вістю про народження Христа - така ж радісна й неочікувана. Він швидко одягнувся, сказав батькам, що йде гуляти, і  поспішними кроками пішов до «Хуторка».  

Хлопець зустрівся разом із дівчатами, і ті пішли до старого  дитячого майданчика, на якому їх зустріне Марк. Вони стояли, чекаючи на нього декілька хвилин, розмовляючи про оборону проти маніяків.  Костя ж не зводив погляду з Кіри. Вона була вільною, що можна було її одразу забрати до себе в обійми. Та біля неї стояла невидима сила, яка обороняла його від неї.  

 Нарешті прийшов Марк. Він забрав Костю, Соломію та Кіру з собою, і провів до квартири Данила. Компанія підіймалася темним під’їздом на останній поверх, намагаючись зберегти суцільну тишу аж до останнього поверху. 

 Захеканими зайшовши до квартири, новоприбувші побачили хлопців, що сиділи в кімнаті Данила, яка була найбільшою в квартирі. У чотирьох стінах творився безлад. Видно, що гулянка вдалася на вдачу. Новорічний стіл прикрашала пляшка горілки, та наполовину повні тарілки з сухариками та креветками. 

-Оце у вас поляна! - з захватом вигукнув Костя. 

-Привіт, Костю, - віталися за руку Данило та Іван.  

 Дівчата сіли на диван, а Костя на стілець. Неозброєним оком було помітно, що хлопці вже мали ознаки алкогольного сп’яніння. А тільки ж восьма - свято треба продовжувати.  

 - Ви будете пити? - запитав Іван у прибувших. 

-Ну давайте трохи, - відповів Костя, наче чекав на це питання. 

-І нам наллєш, - промовила Кіра.  

Хлопці сиділи і розповідали Кості, Соломії й Кірі, що відбувалося тут протягом дня. Фактично, нічого нового слухачі не дізналися, хіба що  деталі історії з Михайлом: 

-Виходимо ми на балкон курити, - почав Данило, вказуючи рукою на двері, - а він залишився ж тут. Коли зайшли, то він нам каже, що випив дванадцять чарок. Потім він заснув. Йому почав дзвонити телефон. Ми не знали, що робити, тому взяли слухавку. У нас запитали, типу, де Михайло. А ми ж такі кажемо, що він не зможе взяти слухавку, бо той у туалеті. І я не знаю, що їм не сподобалося, але ті попросили сказати нам нашу геолокацію. Ну тут ми зрозуміли, що Михайла зараз заберуть. Починаємо його будити, а він нічого не розуміє. Ми як почали одягати... Довго мучилися  з ним. Ну а потім же його забрали. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍