Верефрі - Це наш секрет..татусь, Верефрі

Емі усміхнулася і, бажаючи уникнути незручного моменту, просто попрощалася:

— Спокійної ночі.

Вона зайшла до квартири й відчула, як нарешті може перевести подих. Артур був милим, але її думки раз у раз поверталися до іншого чоловіка, чия вітровка досі висіла в її шафі.

Емі тільки-но розслабилася після довгого дня, знявши туфлі й увімкнувши улюблений серіал на фоні, коли її телефон засвітився. На екрані висвітилося ім’я Кері. Емі взяла слухавку, не відчуваючи жодного підступу.

— Привіт, подруго! Як ти? — весело почала Кері.

— Привіт, добре, — відповіла Емі, трохи здивована її бадьорим тоном.

— Знаєш, я просто повинна сказати, що ці фото з тобою й Артуром — це наймиліше, що я бачила за останній час. Ви просто ідеальна пара!

Емі завмерла, її серце пропустило удар. Вона не зрозуміла, про які фото йде мова.

— Які фото? — нарешті видавила вона, намагаючись зберігати спокій.

— Ну, ті, які він виклав в інстаграмі! Ви виглядаєте разом так добре. Я навіть поставила сердечко, — сказала Кері з ентузіазмом, абсолютно не підозрюючи про внутрішню паніку Емі.

Емі швидко відкрила телефон, поки Кері продовжувала говорити. Вона зайшла в інстаграм і побачила сторінку Артура. На його акаунті красувались спільні фото з парку, де вони сміялися і стояли поруч. Один знімок навіть був, де Артур ніби обіймав її за талію, хоча це було випадково під час зйомки.

— О Боже… — прошепотіла вона, не вірячи своїм очам.

— Що таке? — запитала Кері, не помічаючи зміни в тоні.

Емі швидко зібралася:

— Нічого, просто… я не знала, що він виклав ці фото.

— Ну, це чудово! Можливо, тепер офіційно? Хоча, зізнайся, це ти йому подобаєшся, правда ж?

Емі нервово засміялася:

— Ні, ми просто друзі, Кері. Це все було жартома.

— Та ти не соромся, — наполягала Кері. — Він явно тебе залицяє. І знаєш, я тільки рада. Артур класний хлопець.

Емі не знала, як реагувати. Її голова пішла обертом. Вона не могла сказати Кері правду, що в її думках зовсім не Артур, а інший чоловік. І що зараз ці фото можуть викликати в когось зовсім іншу реакцію.

— Мені треба йти, Кері. Поговоримо завтра, гаразд?

— Добре, але обіцяй, що розкажеш, коли він запросить тебе на побачення! — з усмішкою сказала Кері й поклала слухавку.

Емі опустила телефон на стіл, її охопило справжнє хвилювання. Що, як ці фото побачить Аорон? Що, як він неправильно все зрозуміє? Вона швидко написала Артуру:

— Привіт! Чому ти виклав ці фото?

Через хвилину прийшла відповідь:

— Хотів зберегти цей день і поділитися. Щось не так?

Емі зітхнула. Вона вирішила не загострювати ситуацію:

— Просто наступного разу скажи мені перед тим, як викладати.

— Окей, але вони ж гарні, погодься, — відповів Артур.

Емі кинула телефон на диван і взяла подушку, прикриваючи обличчя. Ситуація ставала дедалі заплутанішою, а їй так хотілося просто спокою.

Емі довго сиділа на дивані, обіймаючи подушку, намагаючись зібрати свої думки. Почуття провини наростало всередині. Вона постійно переглядала фото, які виклав Артур, і читала коментарі друзів. Майже всі вони натякали на їхню пару, захоплювалися їхнім виглядом разом.

Їй здавалося, що вона підвела Аорона, хоча він навіть нічого не знав про ці знімки.

— Це ж не я просила його викладати, — прошепотіла вона, намагаючись заспокоїти себе. Але думка, що Аорон може побачити ці фото і подумати щось не те, не давала їй спокою.

Їй хотілося написати йому, поділитися своїми переживаннями, але страх зіпсувати те, що між ними, зупиняв її. Зрештою, вона вирішила, що краще залишити все, як є.

Не переодягнувшись, прямо в тому самому одязі, вона лягла на ліжко й закрила очі. Подушка здавалася холодною, як і її настрій.

— Завтра все вирішу, — прошепотіла вона, хоча сама в це не вірила.

Але навіть у снах її наздоганяли образи: то Артур, то Аорон, то Кері з її підозрами. Емі прокидалася кілька разів, але сили, щоб встати і щось зробити, не знаходила. Врешті-решт, вона просто лежала, вдивляючись у темряву, відчуваючи, як важким тягарем на неї тисне ця ситуація.

Прокинувшись, Емі почувалася виснаженою після безсонної ночі. Швидко одягнувшись у зручні джинси, світшот і улюблені білі кеди, вона побігла на кухню зробити хоча б ковток кави, щоб трохи підбадьоритися. Зібравши рюкзак і кинувши до нього необхідні книги, Емі вирушила до університету.

Дорогою вона йшла швидким кроком, намагаючись уникнути думок про вчорашній вечір і можливі наслідки. Раптом її погляд зупинився на чорному автомобілі, що припаркувався біля входу в університет.

— Ні, це ж не він, — пробурмотіла Емі, але всередині вже відчула тривогу.

Двері машини відчинилися, і з неї вийшла Кері, яка махала рукою водієві. Водієм виявився Аорон.

Емі зупинилася, ніби її хтось прикував до місця. Вона не знала, що робити — підійти й привітатися чи просто пройти повз, удаючи, що нічого не бачить. Її серце прискорено забилося, коли вона помітила, що Аорон глянув у її бік.

— Емі! — голосно гукнула Кері, помахавши їй рукою. — Йди сюди!

Емі зібралася з духом і повільно підійшла до них.

— Привіт, — кинула вона, дивлячись на Кері, намагаючись не зустрітися поглядом з Аороном.

— Привіт! — відповіла Кері радісно. — Тато підвозив мене, бо я проспала. До речі, може, після пар разом підемо на каву?

Емі ледь посміхнулася, киваючи: