Алюшина Полина - Сни - мої єтюди, Алюшина Полина

- Тому що нам давали дозвіл досліджувати цю територію лише раз. І якщо ми звідти  нічого не принесли, то другого шансу нам не дадуть. Тому залишається тільки потай пробратися туди. - Захитала головою Цікава.

- О, боги ... - Поклавши голову в долоню, невдоволено промовила Нандра. Дівчина одягла обладунки, взяла зброю, додавши: - Тоді приготуй все до відправки. Як будеш виходити - розбудиш мене.

 – Як накажете! - Весело вимовила Цікава. Її подруга пішла і Йота почала готуватися до операції. Вона взяла зі своєї кімнати більшу сумку, стягла з кухні кілька фруктів дивної форми. Поклала у сумку прилад та електронний блокнот, який мав голограмну клавіатуру. До глибокої ночі Йота не могла заснути. Цікавість розпирала її на всі боки, не даючи мозку і хвилини спокою.                             Коли сонце сіло і вся команда поринула у сон, Йота піднялася на ноги. Вона акуратно наступаючи на м’якушки своїх ніг, пройшла до житлового корпусу корабля. Дівчина тихо відчинила двері, увійшовши до крихітної кімнати. Там, на свого роду гамаку, солодко спала її подруга.

- Нандра, Надра! - Пошепки говорила Цікава, розштовхуючи подругу.

 - Мммм... що? Вже пора? - Позіхаючи промовила захисниця.

 - Так, підіймайся! Потрібно йти! – Бухтіла Йота.

- Добре, тільки не гуди на вухо. - Захисниця встала з гамака, одягла обладунки, взявши зброю, ще раз позіхнула. Варто їй це зробити, як сон рукою зняло і дівчина, насупившись, демонстративно вийшла з кімнати, провівши за собою подругу. Двоє непосидючих дослідниць зійшли з корабля, поспішно ховаючись у чагарниках. Нандра взяла до рук пістолет, ідучи попереду подруги. Вона оглядалася на всі боки і прислухалася до кожного шереху, не пропускаючи жодної деталі з поля зору. Пройшовши ще трохи вперед, дівчина зненацька стала як вкопана. Йота стискаючись від страху, врізалася в подругу, здивовано заляпав усіма шістьма очима.

 - Нандра, ти чого стоїш! Ми майже прийшли! Нандра, ти чуєш? - Поцікавилася Цікава, але її супутниця не відгукувалася. Тоді Йота вийшла вперед і вибравшись із заростей сама, застигла. Навколо зарослого людського будинку літали тисячі маленьких блакитних вогників. У темряві неба вони сяяли, як зірки, зачаровуючи інопланетних гостей, як ніщо інше у їхньому житті.

- Краса-а-а! – Протягла захисниця, прибираючи зброю.

- Ось бачиш, не дарма ми пішли вночі. – Посміхнулася Йота. Дівчина неквапом крокувала між вогниками, що світилися. Вона підійшла до вигнутого столу, дістала з сумки прямокутну трубку і струснула її. Труба засвітилася білим сяйвом, даючи можливість Цікавій дістати словник, блокнот та включити стіл. Нандра сіла на землю, продовжуючи милуватися літаючими вогниками.

- Я дріматиму, як переведеш або якщо потрібна буде допомога, скажеш. - Промовила захисниця і, спершись на стіну будівлі, заплющила очі.

- Як ти можеш спати у такий важливий момент! Не уявляю! - Захитала головою Йота. Дівчина зупиняла запис через кожні кілька секунд, ретельно розбираючи слова та записуючи їх у блокнот. І нарешті, таємнича розповідь інопланетного створення почала розшифровуватися. Але навіть так, багато слів залишалися загадкою. Текст був величезний, а відсоток розшифрованих слів ледве досягав п'ятдесяти відсотків. Йота вперто сиділа до самого ранку.                                                                                  

Коли сонце встало, Нандра, що давно заснула, потяглася.

- У-у-х-х! Як же я добре спала! Давно такого не було. - Захисниця почухала голову, повернувшись до подруги. – Ох святі Клаксиди! Йото, ти жива? – Жахнулася дівчина, побачивши подругу.

Йота хиталася з боку на бік, уперто дивлячись на екран і тихо промовляючи:

- Я маю перевести це… я маю це зробити…

- Та-а-к, треба забрати тебе на корабель. - Промовила Нандра і підвелась.

- Ні, я залишусь тут. Я повинна... - Йота ще раз хитнулася і впала на стіл, міцно заснув.

- І як тепер тебе до корабля тягти? – Почухала захисниця потилицю. - Доведеться залишити все твоє барахло тут, заберу тільки блокнот. А щоб ти на мене не розлютилась через те, що я все залишила, поставлю тут камеру. - Потерла долоні Нандра. Дівчина дістала з-за пазухи металеву кульку. Піднісши його до даху, з одного боку вискочили три металеві ніжки. Вони встромилися в деревину і решта оголила червоний, ромбовидний камінь.

- Ось так. - Задоволено промовила Нандра. Дівчина взяла на руки сплячу Йоту і неквапом попрямувала назад до корабля.

Заходячи на борт, Нандра побачила, як командир спускається з головного містка, і тут же сховалась разом із Йотою у своїй кімнаті.

- Нандра! Що ти робиш? - Помітивши дівчину, спитав капітан. Захисниця швидко поклала подругу на ліжко і відразу вийшла з кімнати.

- Я була на патрулі, командире! – Випалила дівчина і стала на одне коліно.

         - Добре. Передай пані Різі, хай швидше закінчить із доповіддю. - Нандра неквапом піднялася на ноги.

- Вибачте командир, але боюся вона мене не послухає… Вчора я почула вашу розмову і не думаю… Може ви спробуєте знову? Якщо ви спробуєте знайти компроміс чи…

Командир тяжко видихнув, заплющивши очі.

- Я вже намагався з нею говорити, вона навіть не намагається вислухати мене.