Алюшина Полина - Сни - мої єтюди, Алюшина Полина

- Гаразд, гаразд, тільки не з'їдай мене своїм поглядом. – Замахав руками Марс, роблячи обережні кроки назад. Двоє дослідниць піднялися на борт. Вони пройшли довгим коридором, освітленим білими напівпрозорими трубами, заповненими якимось світним розчином. Потім вони досягли розвилки. Коридор праворуч вів у їдальню та кімнати відпочинку. Коридор ліворуч вів у лабораторію та бібліотеку, а сходи вели на командирський місток. Цікава і захисниця, обережно подивилися спочатку праворуч, потім ліворуч і неквапливо рушили до бібліотеки. Підійшовши до білих дверей на магнітному замку, пара почула невдоволені вигуки з боку лабораторії.

 - Я не розумію, навіщо так поспішати? Навіщо ти так зациклюєшся на цій місії? – Почувся високий жіночий голос.

- Як ти не розумієш! Нам треба поспішати! Імператор чекає на схвалення для заселення планети! Ми повинні якнайшвидше подати йому звіт! – Прогримів чоловічий голос.

- Хіба ти не розумієш, що просто вилизуєш ноги імператору? Він може почекати пару місяців, поки ми не отримаємо достовірні дані про те, що планета придатна для заселення! Поспішні висновки можуть призвести до катастрофи!

- Не смій піддавати правління імператора сумніву! Верховні жриці вибрали його як єдиного правителя нашого сузір'я! Він бог і ми повинні виконувати його накази якнайшвидше! - Тут двері лабораторії відчинилися і з неї вийшло міцне створіння з шістьма кінцівками. Воно було в одязі, що нагадує військовий камзол синього кольору. Нандра і Йота стали на одне коліно, виявляючи свою повагу.

- Капітане! – В один голос промовили дослідниці. Але командир корабля навіть не звернув на них уваги і зло випустив крізь свої чотири ніздрі гарячу пару. Подруги схвильовано зазирнули до лабораторії, де стояла така сама, як і вони жінка. Але вона була вищою, витонченішою і мала гарне біле волосся, яке спадало до місця, де у людей талія. Для раси, що має короткий чорний волосяний покрив, було дуже незвичайно бачити свого побратима з такою чарівною зовнішністю. Жінка поклала руки собі на груди, тяжко видихнувши.

- Поки ти будеш так поспішати, ти не помітиш як рахуючи зірки, втратиш з неба місяць, чортів капітан ... - Тихо промовила особа, витерши сльози, що виступили на очах. Вона повернулася, повернувши собі строгість і спокійно промовила.

- Йото, Нандра, ви вже повернулися? Як ваше завдання?

- А-а-а… все нормально… Ми просто прийшли взяти потрібні нам книги… - Здригаючись від хвилювання, говорила Цікава.

- Нандра, нічого ж не трапилося? - Запитала жінка, підійшовши ближче. Захисниця стала на коліно.

         - Ні, все гаразд, пані Різо. - Не зволікаючи ні на мить випалила Нандра.

- Добре, якщо щось знадобиться - кличте мене.

Дослідниці вклонилися і швидко сховалися у бібліотеці.

- Фух ... - Полегшено видихнула Нандра. – Пішли шукати словники. Потрібно взяти все, що ми зможемо знайти. Головне - не поспішати, бо можемо пропустити щось важливе.

Захисниця поклала на стіл посеред кімнати зброю, знявши з себе дивні обладунки. Йота поклала на стіл сумку і разом із подругою подивилася на довгу шафу, що тягнулася по всьому невеликому приміщенні. У ній були тонкі, білі і прямокутні прилади, що нагадують електронну книгу. На торці кожного такого пристрою була написана назва файлів, які зберігалися в ньому. Дві подруги оглядали кожен пристрій, шукаючи ту, в яку дослідники записували мову людей. На перегляд всіх пристроїв пішло не менше трьох годин. І ось, нарешті, оглянувши більшу частину, вони таки знайшли потрібний пристрій. Подруги стомлено сіли за стіл, витягнувши руки.

- У мене очі болять дивитись... - Протягла Нандра.

- Теж саме, навіщо їх такими яскравими зробили, не розумію? – Невдоволено пробурчала Йота.

- Подивись, ми хоч те знайшли? Бо назва одна, а всередині може виявитися зовсім інша. Ти ж знаєш цих учених, їм аби швидше записати результат, а де він уже буде записаний їм все одно! Потім шукай його де хочеш...

Йота тицьнула пальцем у пристрій і над ним вискочило блакитне віконце. Цікава почала прочитувати написане.

- Так, це те. Нам пощастило, що люди мали схожий діалект, як у нас, тому перекладати має бути легко. Тільки ось труднощі у тому, що у різних регіонах мова в людей теж відрізнялася. Потрібно зрозуміти, якою мовою розмовляє наш друг, і тоді ми зможемо перекласти сказане.

 - Може спробувати записати те, що він вимовляє? Принести лист сюди та зіставити? - Видихнула Нандра.

Йота замислилась.

– Думаю, можна. Мені дуже хочеться дізнатися, про що говорить цей люд.

 - Так, так. – Помахала рукою захисниця.

 - Тоді, може, уночі повернемось туди? - Схопившись на ноги прокричала Цікава.

- Ти здуріла!? Ти хоч знаєш, як небезпечно може бути вночі! - Обурилася Нандра.

- Але ж ти найкращий солдат сузір’я, який нічого не боїться! Хіба ні? - Заохочувала подругу Цікава.

 - Я нічого не боюся! - Схопившись на ноги прокричала Нандра.

- Значить, вирішено, відвідаємо нашого друга. - Ляснула в долоні Йота.

- А чому не можна піти наступного дня? Все одно тут ночі короткі. – Схрестила захисниця руки.