Сніжний Василіск - Я виткав тебе з власного безсоння, Сніжний Василіск

- Добре, чому б ні. Це хоча б не костюм шлюховатої відьми чи медсестри. - Закриваюся в кабінці й починаю роздягатись. - Бо ти й до такого міг додуматися.

- Я думав про це. Але ти б поки що не погодився.

- Поки що? - Посміхаюсь ошелешено, стягуючи джинси. - Тобто, ти думаєш, що в майбутньому є шанс запакувати мене в такі костюми?

- Я просто припустив.

- Я навіть не знаю, як це треба одягати. - Намагаюсь впоратися з двома шарами халату, щоб тканина не пом’ялася. - Допоможеш зав’язати? - Відкриваю йому двері, він просочується всередину і зачиняє засув. 

- Кольори тобі личать. - Поправляє нижній шар кімоно, вирівнює по ньому верхній, розправляє тканину так акуратно і гарно, наче тренувався роками.

- Звідки ти вмієш це робити?

- Це одна з церемоній, що я вивчав. - Зав’язує пояс і обводить руками мій силует від низу стегон до плечей. - Виглядаєш неперевершено. - Цілує в шию. - Хто б міг подумати, що тобі так личить традиційний одяг. 

- Якось в ньому тісно. - Піднімаю руки, намагаюся присісти. - Може, малувате?

- Це не функціональне кімоно, скоріш декоративне. Не для повсякденного носіння. Але один вечір в ньому не буде проблемою. Як думаєш? - Бліді руки сплітаються навколо моїх ребер. - Завтра знайдемо тобі маску до костюму. Демона Оні, наприклад. І якісь гарненькі палички, щоб заколоти волосся. Може, з ланцюжками чи підвісками. - Легенько тягне за краї кімоно, і воно піддається, сповзаючи з плечей. - Хочеш, ще хаорі знайдемо? - Залишає кілька легких поцілунків уздовж плеча.

- Можна. Головне, щоб по кольору підійшло. Тут складний візерунок. - Нахиляю голову трохи вбік. 

- У нас є увесь завтрашній день на пошуки. Це не єдиний торгівельний центр у місті. - Цілує мене у шию ззаду і відходить на крок. - Перевдягайся, я піду заплачу за вбрання.

У цьому ж магазині купуємо йому білу вставку під комір сорочки і чорну накидку з хрестом на шию, бо він усе-таки вирішив бути моїм “приборкувачем”, тобто екзорцистом. 

Поки заходжу до вбиральні, Сіріус із пакетами кудись пропадає, і коли після вечері повертаємось у номер, який регулярно знімаємо на вихідні, я розумію, де його носило.

- Ти жартуєш? - Дістаю з пакету із кімоно запаковані капронові панчохи. - Варто мені було відернутися…

- Я ні в якому разі не наполягатиму, щоб ти це вдягнув. - Бере упаковку з моїх рук. - Мені дуже цікаво, як вони б виглядали на тобі. - Обіймає мене, погляд хитрий. - І я б однозначно поклонявся твоїм огорнутим в нейлон струнким ніжкам, стоячи на колінах, і вкривав їх поцілунками від кінчиків пальців до… - Руки гладять мою спину і спускаються все нижче. - Хто знає. Може, зайшов би далі, ніж коли-небудь раніше. - Хитрі-хитрі очі. Я правильно розумію, що він пропонує?

- Ти невиправний шантажист.

- По-перше, це не шантаж, а газлайтинг. - Воркує над вухом, підштовхуючи мене все ближче до свіжозастеленого ліжка. - По-друге, я лише озвучив можливий розвиток подій, а шантажувати себе будеш ти сам. Бо ми обидва знаємо, як відчайдушно ти бажаєш використати мій рот для свого задоволення. І як мало для цього від тебе вимагається.

- Лише один раз. - Видихаю переможено. Він правий. Я хочу цього до знемоги. Коли ще мені випаде шанс поставити цього владного нахабу на коліна? А тут він сам напрошується. Якщо впущу цю можливість, буду шкодувати. Ну от, я вже сам себе шантажую. 

Виходжу з душу в легкому шовковому халаті, він чекає мене на краю ліжка з вже розпечатаними панчохами. Нічого ж не станеться, якщо всього разочок їх примірю? Член не відпаде. Все буде нормально. Не треба так прив’язуватись до гендерної приналежності предметів одягу. Це всього лише шматок тканини. Штани, сорочки, халати, та й ті ж кімоно носять усі, незалежно від принад між ногами. Підходжу впритул, хлопає по своїй нозі вище коліна, щоб я поставив туди ногу — висловив прохання самостійно вдягнути на мене панчохи. Я не проти. Спостерагіти за плавними рухами його довгих пальців — саме задоволення. Нейлон обіймає м’язи прохолодою, трохи наче стягує. Незвично. Силіконові смужки, сховані на зворотній стороні ажурного обідка,  прилипають до шкіри. Не встиг прибрати руки, а вже розсипається у компліментах, натирається гладкопоголеною щокою об моє коліно і внутрішню частину стегна, пальці коазають по литках, стискають, розминають. Його джинси вже ось-ось луснуть, а це ще лише одна нога. Його дійсно настільки сильно збуджує така білизна? Ще одна ланка в клубочку його кінків, який я розмотую із задоволенням. Другу ногу запаковує швидше, терпіння вичерпується, судячи з усього. Затягує мене у ліжко, влаштовується в ногах, і не лишає ні одного сантиметру не зацілованим. Шось бормоче собі під ніс, руки ні на мить не зупиняються пестити мою шкіру крізь тонкий капрон. Ніжні поцілунки переростають в нетерплячі й спраглі, з язиком, зубами, залишаючи дірки у тканині, мало не пожираючи мою плоть крізь напівпрозору обгортку. Зіниці розширені, очі темні, як ніч, напівприкриті довгими віями. Таким я його ще не бачив. Наче у якомусь трансі, наче всесвіту навколо не існує, і все зводиться лише до моїх ніг, які він покриває настільки ж густими шарами компліментів, як і поцілунків, що переходять в укуси і лишають червоні сліди скрізь, де його хижий рот спроможний дотягнутися. З укусами в кров потрапляє той самий підступний фермент, все тіло стає надзвичайно чутливим, і я й сам наче провалююся в транс, поки він з нездоровою одержимістю перетворює мої стегна на своє полотно. Вже й забуваю, на що він натякав, щоб підштовхнути мене до цієї пригоди, і аж здригаюся, коли його язик проходиться по моїй збудженій довжині. Хоч він цього ще ніколи не робив, такий інтуїтивно зрозумілий процес дається йому з легкістю. Із загостреними відчуттями це відчувається приголомшливо, його безцеремонна розв’язна манера й відданість процесу змушує мене сильніше притягувати його за волосся, поки в результаті не вигинаю спину, здригаючись від курсуючого по тілу задоволення. “Дякую”, шепочу одними губами. “Ми ще не закінчили”, мурчить у відповідь під звук застібки ременю, який врешті опиняється на моїх зап’ястях, а мої ноги у подертому капроні — в нього на плечах.