Tadelia Ross - Реліквія, Tadelia Ross

— Це моя колега.

— Чого ви тут? - в її руках був кинджал у вигляді дерева, тож чоловік не підходив ближче та не робив різких рухів.

— Ми прийшли звільнити це місце від трьох злих духів. А ти? Чому ти тут? 

— Я тут живу. Духи не заходять на цю територію, але... схоже не сьогодні. Ви навіть гадки не маєте хто вони такі та на що здатні. - вони почули, як дівчина побігла на перший поверх. Дівчинка побігла за Емі, бо знала, що може статися на першому поверсі. 

       Чоловік же спинився біля того самого дзеркала та уважно роздивлявся жінку, яка там була. "Вона помре, хоч якби ти її не захищав."

— Це ми ще подивимося! - він пішов на перший поверх.

       Тим часом Емі забігла в одну з кімнат на першому поверсі. Вона була майже пуста. В одному з кутків була гора людських черепів. Як тільки дівчина на них поглянула почула ультразвук і вона впала, бо від цього звуку стало погано та запаморочилася голова. Кілька секунд дівчина не розуміла, що відбувається і навіть рухатися не могла. 

        В кімнату забігла дівчинка та вхопивши за руку Емілі витягла її в іншу кімнату. 

— Треба бути обачнішою. Не слухай їх, бо довго не витримаєш.

— Хто ти? І як ти тут опинилася? - дівчина потирала голову, бо та боліла та уважно роздивлялася дівчинку.

— Я Елізабет. Живу тут. 

— То ти... - дівчина похитнулася та її підхопив чоловік за плечі та тримав, щоб вона не впала. 

— Вони скоро прийдуть по вас. Тому йдіть. Покинути будинок можете через оце вікно. - вона вказала на вікно. - Інші шляхи запечатані. 

— Ні. Ми маємо знищити злих духів або загнати їх туди звідки вони прийшли. - Емілі твердо стояла на своїй меті.

— Ти слабка і не зможеш цього зроби... - їх перебили кроки позаду, вони усі повернулися до того, хто йшов.

       Чоловік все ж зміг знайти спосіб потрапити в це крило та прийшов з двома іншими злими духами. В його руках була палиця, яку обвивала змія, зроблена зі срібла.

— Елізабет... Я вже казав, що даремно щось робити все скінчиться так, як і завжди. - він поглянув на дівчинку.

— Я вже казала, що не боюся твоїх погроз. 

— Мале дівчисько. Ти слабка. Я зможу здолати тебе за лічені секунди. 

       Емілі стало вже краще, тож вона прибрала руки чоловіка та випрямилася. А тоді поглянула на одержимого.

— Якщо вважаєш дівчат заслабкими, то даремно так думаєш. - темношкірий чоловік лише розсміявся. - Я згадала, що я вже бачила тебе. 

— Мені було б образливо аби ти не згадала мене. Я вже став сильніший, тож на цей раз ти не втечеш. - після цих слів чоловік махнув своєю палицею і дівчину відкинуло у стіну позаду. Вона вдарилася спиною та впала на підлогу.

— Та якого ж хріна я постійно літаю в стіни?! - трохи роздратовано сказала дівчина підводячись на ноги і стряхуючи з себе пил, який посипався на неї зі стелі. Вона перевела погляд на присутніх, а тоді на одержимого. В нього на обличчі грала посмішка, його веселило те, що відбувалося.

— Емілі, не пручайся. Твій час скінчився. Минулого життя було так само. Хіба ж ні?

— Бісів виродок! Ти був причетний до мого вбивства? 

— Неллі допомогла мені дістатися до тебе якнайближче, але ти все зіпсувала... своїм переродженням та прокляттям. Та стара курва, твоя бабця вигнала мене, але не знищила. Слабенька вже для таких ритуалів. - він знов сміявся. Це злило дівчину і напружувало Едвіна. Він розумів, що вона ще більше зненавидить його за брехню.

— Що за хрінь ти верзеш? - дівчина дивилася на чоловіка та її брови зійшлися від злості.

— А те, що тоді це я вбив тебе. Тобі не сказали? Едвіне ти мав їй все розповісти.

— Стулися, виродок.

— Едвіне? Що він вбіса говорить? - дівчина поглянула на Едвіна та запитально здійняла брови.

— Емі, я все поясню, але не зараз. Добре? - він став підходити, але вона зробила крок від нього, даючи зрозуміти, що краще не наближатися.

— Ні. Пояснюй зараз. - її брови знов зійшлися від зростаючої злості.

— Емі, послухай... - його перебив знов чоловік.

— Давай я розкажу тобі, якщо він не хоче. 

— Закрийся! - Едвін крикнув так, що дівчата аж здригнулися від цього. - Не слухай його, прошу. 

       Дівчина розуміла, що виявляти негативні емоції не можна, бо злі духи злегкістю тоді заволодіють тілом. Тому вирішила діяти інакше і завести розмову в інше русло. Вона зробила непомітний крок до чоловіка та почала діяти.

— То скажи тоді правду. Чи ти кохав мене?

— Так, щиро кохав. Ти була моїм Всесвітом. - Едвін дивився на дівчину, а вона на нього. Почуття лишилися в обох, але сказати сміливості бракувало обом. 

— Так тримати, Едвіне. А тепер роби те, що планували. - трохи тихіше сказала дівчина та дістала меча з блакитним сяйвом навколо нього і одночасно з чоловіком вони замахнулися на двох духів поряд з чоловіком.