Валерія Дражинська - Крізь пекло, Валерія Дражинська

13

Вранці з мене безцеремонно скинули ковдру, перервавши не скромний сон про Влада.

- І що в тебе з ним? - батько! Злий!

У голові віддавалося відлуння текіли, не вбивче, але вельми відчутне. Я поморщилася.

- Тату, ну я ж сплю! Давай потім.

- Ні, Єлизавета! Так вже не піде. Ти не все мені розповіла! А, точніше навіть, збрехала. Давай виправляйся.

Я відкрила одне око.

- Ти, про що?

Батько відкотив від комп'ютерного столика стілець і сів на нього верхи. Його вигляд - інквізиція відпочиває!

- Не вмикай блондинку! - видимо, цього здалося мало і він не без задоволення додав, - Убити тебе мало! З яких таких пір ти почала брехати рідному батькові?

Розумовий процес із ранку працював повільно. Виділити змогла лише єдиний гріх - Влад! Але що саме?

- Ти про Влада?

- Молодець! Яка гарна чесна дівчинка! А відколи це він тобі просто Влад, а не Владислав Вікторович?

Дійшло! Вчорашнє побачення.

- Тату, ну чого ти бісишся? - примирливо почала я, але мене неввічливо перебили.

- А тому що випадковий перехожий виявився не таким уже й випадковим. А з літака тебе здуло в цілеспрямований бік.

- Ну, добре! Я була знайома з Владом до інциденту. Але ми з ним просто ..., - хто? Друзі? Ні. Вище навіть не обговорюється. То хто ж ми? - Просто знайомі!

- Знайомі! - картавлячи, передражнив мене батько, - Учора знайшли Миколу. Він усе розповів, - тепер усе зрозуміло.

Дідько! Дідько! Дідько! Довбаний начальник охорони.

- І де він зараз? - сама б із задоволенням із ним поспілкувалася.

- У реанімації!

Я б ще додала для його повного реанімаційного стану! Але не будемо відволікатися від теми - батько все знає! Ну, майже все!

- З яких таких пір ти почав активно цікавитися моїм особистим життям? - спроба перевести стрілки.

- А відтоді, коли в ньому почала проливатися кров, причому твоя! - важко зітхнув батько, - Я можу зрозуміти, чому ти ув'язалася за цим поліцейським. Але послухай, він тобі не пара. Я не можу пояснити, але...

- Я можу зрозуміти!!! - тупо повторила я його слова, - Почекай! Це як ти можеш зрозуміти? Ти ж його жодного разу не бачив.

- Учора вдень я з ним зустрічався, - мене аж підірвало з ліжка.

- Що?! Навіщо? - накинулася я на батька.

- Заспокойся та сядь! - твердо наказав він, ні крапельки не відчуваючи себе винним.

Я звалилася назад на ліжко та зло втупилася на нього.

- Ти думаєш, я спокійно сидітиму і нічого не робитиму, тоді як містом вештається маніяк, який мріє вбити мою доньку, причому єдину?

- Влад сказав, що ти його не знайдеш, - вставила я.

- Мені він сказав те саме, - погодився батько.

- Ти йому віриш?

- Так! Не знаю чому, але вірю. Радовський більше не принесе тобі шкоди!

Сказати, що я була приголомшена, це не сказати нічого.

- Але Влад тобі не пара, - спокійно додав він.

- Чому? - усе ще перебуваючи під шоком, здавлено поцікавилася я.

- Ви занадто різні!

- Тату, ти, взагалі, збоку себе чуєш? - скривилася я. - Зараз на таке не звертають уваги.

Їй - Богу, як у якійсь дешевій комедії! Треба змінювати тему - така розмова з батьком була незвичною, тому й неприємною.

- То що, я можу вийти на роботу?

- Так. Завтра.

- А своїх молодців прибереш? - осміліла я.

- Ні. Мені так спокійніше.

- І довго мені з ними ще тусуватися?

- Поки я не буду, впевнений на сто відсотків, що тобі нічого не загрожує.

Я лише зітхнула, піднімаючись.

- Гаразд! Я в душ.

- Лізо! - не дав мені спокійно ретируватися батько. - Залиш його в спокої.

- Не треба! Я вже доросла дівчинка та сама в змозі вибирати собі друзів! - майже миролюбно закінчила я розмову і сховалася у ванній.

Пристосовуватися до робочих буднів після майже місяця відпочинку, а в моєму випадку повнісінького байдикування, вельми проблематично. Не тішили і зміни в штатному розкладі. Колишній фінансовий директор, який перейнявся до мене глибокою симпатією, щойно до нього дійшло, що я не претендую на його посаду, мабуть, так засмутився моєю відсутністю, що просто звільнився. За що йому окреме спасибі, оскільки тепер його робочий стіл займала дуже ввічлива, до скреготу в зубах, мегера, яка явно ще заочно не злюбила мене з цілком зрозумілих причин.

Її красиву та добре відрепетировану промову перервав дзвінок мого мобільного. Заради пристойності, я один раз відключила мачуху. Але ж це Марта! Всупереч надіям, безперервної трелі дзвінка я не дочекалася. Ну, блін! Коли не треба, вона і до мертвого додзвонитися своєю наполегливістю. А тут кинула на втіху нездоровому занудству!

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍