Валерія Дражинська - Крізь пекло, Валерія Дражинська

- Це батько! - зітхнула я та, схаменувшись, одразу ж виправилася, - У сенсі, батько приставив до мене охорону, поки не знайде Радовського.

- Він його не знайде! - його впевненість мені не сподобалася.

- Чому ти так упевнений?

- Тому, що я знаю! Лізо, йди додому! - не надто ввічливо випроваджував він мене.

- Зайдеш? - зам'ялася я.

Якщо Марта ще не пішла - вижену без докорів сумління. Але Влад лише похитав головою. Від досади я злегка покусала нижню губу, та його погляд одразу ж перемістився на неї. Повільно він почав нахилятися до мене. Зараз поцілує! Я затримала дихання та заплющила очі. Але замість очікуваного калейдоскопа пережитих раніше неймовірних відчуттів, лише слух вловив сухе клацання ременя безпеки а потім і дверей, що відчиняються. Здивовано розплющивши очі, я машинально зазначила, що, відчиняючи двері з мого боку, він примудрився навіть до мене не доторкнутися.

- Приємних сновидінь! - Влад уже заводив машину.

Виходячи, я так грюкнула дверима, що сама здивувалася, як вони залишилися на місці, хоч і вмовляла себе цього не робити. Лише б Марта була вдома, буде на кому зірвати злість. Але й тут не пощастило - мене зустріли стіни порожньої квартири. Засинала з мстивими думками - нехай хлопчик пограється! Ще побачимо, хто залишиться у виграші! Я дуже вперта.

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно