Валерія Дражинська - Крізь пекло, Валерія Дражинська

- Єлизавета Кирилівна, я сподіваюся, щоб уникнути конфліктів у нашому дружному колективі, ви не використовуватимете свої родинні зв'язки, - нарешті фінансистка добралася до головного, не минуло й години.

Уперше в житті захотілося дати «клятву Гіппократа». Але ж не повірить! Прикро, все-таки! Так, у мене батько генеральний директор цієї компанії. Так, я за гроші вступила до престижного університету. Але вчуся я сама, ночами не сплю і зубрю сама. І навіть найбільш прискіпливий викладач дав вельми втішну оцінку моїм розумовим здібностям та працьовитості.

Образитися на всіх та вся завадив гуркіт дверей, що відчинилися.

- Ти чого тут розсиджуєшся? Я тебе скрізь шукаю! - влетіла в кабінет моєї нової начальниці Марта.

Треба зауважити, влетіла вельми ефектно - не церемонячись. Мою роботу мачуха сприймала навіть не те, що несерйозно, а начебто на кшталт - нехай дитинка пограється, раз їй нудно. Сама вона принципово не працювала.

У мегери від такого нахабства, мабуть, пропав дар мови, вона сиділа з відкритим ротом та тільки ляскала очима.

- Ліз, ти оглухла, чи що! На вихід! Розмова є! І давай швидше, мені ще на манікюр.

- Ну, раз на манікюр! - з розуміючим виглядом почала підніматися я.

Мої дії трохи вивили мегеру зі ступору.

- Вибачте, ви, що собі доз...?

- Вибачаю! – по-королівськи перебила її Марта, тягнучи мене до виходу. Завжди дивувалася, звідки у тендітної на вигляд мачухи така сила.

- Стояти! - від вереску заклало у вухах.

Марта з квадратними очима повернулася до начальниці. Уявляю її стан - царицю, посміла зупинити якась смертна.

- Єлизавета Кирилівна! - якщо погляд міг би вбивати... - ось це саме те! - потрудіться пояснити своїй подрузі, що ви не в клубі. І поверніться на місце, розмова ще не закінчена.

Марта, все ще з чотирикутними очима, зміряла мегеру поглядом - убивство відпочиває! І повернулася до мене.

- Це хто?

- Новий фінансовий директор! - пояснила я їй.

- Ну, раз новий, то на перший раз прощаю! - ого! Схоже, у шоковій ситуації побувала вся наша маленька гоп-компанія! І що це за милосердя? Настрій гарний?

Усе ж таки дурною начальниця не була, хоч і, не відразу, але зрозуміла політику партії. А точніше, визнала дружину генерального.

- Маргарито Сергіївно, вибачте! Я... - але мою нову начальницю знову перебили.

- Вибачаю, бувай!!!

- І що за важлива розмова? - не витримала я цієї коридорної естафети.

- Я ж сказала - розмова є та, зауваж, вельми серйозна!

- Марто, - я не витримала, - я, взагалі-то, тут працюю!

- Ну й працюй! Хто тобі заважає?

- Саме зараз - ТИ! - я її затягла до свого кабінету, до якого ми нарешті дісталися.

Тут мачуха помітно знітилася, що повергло мене в легкий ступор.

- Що? - тупо запитала я, не розуміючи її дивної заминки.

- А в тебе тут миленько! - спробувала вона з'їхати з теми.

- Марта! - підвищила я голос. - Ти тут не вперше! Говори по справі, циркову програму ти вже відпрацювала.

Мачуха театрально зітхнула.

- Ну...? - поквапила я її, починаючи втрачати терпіння.

- Я про твого улюбленця! - початок викликав бажання просто заткнути їй рота, що красномовно підтверджував вираз мого обличчя та вона поспішила додати, - Просто послухай, а обурюватися будеш потім.

Зрозуміло! Не обійшлося без улюбленого татка! Я ліниво махнула рукою - все одно ж дістане!

- Я розумію, що це особливий випадок, раніше ти так себе ніколи не поводила. І в тебе все серйозно! Але, послухай, він не та людина. Ви різні! У першу та головну чергу він не твого рівня! - Марта перевела подих, було видно, що їй озвучувати цей монолог дається так само приємно в лапках, як і мені слухати. - Ліз, я знаю тебе! Ти звикла до певного способу життя, з ним так не буде. Допомогу твого батька він у будь-яких іпостасях відріже на корені. Ти так не зможеш. Усе закінчиться швидко та неприємно...

- Твої теоретичні умовиводи не вдасться застосувати на практиці! - не в силах більше слухати, перебила я її. - Не знаю, що він буде там відрізати на корені в майбутньому, але зараз він популярно проробляє це зі мною.

- Але він же заходив до тебе днями!

- Була справа, правда сама не зрозуміла навіщо! - знизала я плечима, - Марто, я тебе вислухала - обурень не буде. Але зараз я не хочу про це говорити. Мені потрібно працювати.

- Гаразд! - Марта встала та попрямувала до дверей, але перед тим, як закрити двері, все таки вставила, - Лізо, ти сама на себе зараз не схожа та я не хочу, щоб тобі було погано!

- Знаю. Я теж тебе люблю!

Думати ні про що не хотілося, тим більше про слова Марти. Так далеко я не заходила. Єдине, що мене зараз хвилювало - це дзвінок Влада. Але він уже тиждень не дзвонив. Марта та батько явно даремно хвилюються! Він сам не хоче зі мною зв'язуватися.