Iрина Давидова - Завидний холостяк, Iрина Давидова

Глава 7.3

- Вагітна? Господи, Ріт, ти зараз серйозно?

- Так, я серйозно. Ти не радий?

Я перехопив її по зручніше, змушуючи перекинути ногу через стегна, і притиснув її до себе міцніше, заглядаючи в очі, наповнені хвилюванням. Посміхнувся, пальцями прибрав з обличчя пасма волосся, і кинувши короткий погляд на губи, тихо вимовив:

- Я щасливий. Шалено щасливий, - і притулився до її холодних губ в короткому поцілунку.

Яка ж вона у мене прекрасна. Господи, спасибі тобі за неї.

- Микит, ти правда радий?

- А як можна не радіти? Це ж дитина. Наша з тобою. Я дуже радий, Ріта. Дуже.

Вона тут же запищала і рвучко обняла мене за шию. Я носом уткнувся в її волосся, що виступають з-під шапки та прикривши очі насолоджувався щасливим моментом.

У мене буде ще одна дитина. Хіба це реально взагалі? Чи міг я раніше подумати про таке?

- Микит, а кого б ти хотів, хлопчика, або дівчинку?

Я відсторонився і заглянув в улюблені очі. Кого б я хотів?

- Мені все одно. Головне, що у нас буде дитина, - знову поцілував Ріту і щасливо видихнув, - я буду повертатися додому, де мене чекає не тільки дружина, але і наш малюк.

- Давай, якщо народиться дівчинка, назвемо її Єва.

- А якщо хлопчик?

- Ммм... вибір за тобою?

Я знизав плечима.

- Я подумаю. Це дуже серйозний момент.

- Дякую тобі. За все.

- І тобі, мила.

Ми просиділи біля озера ще з пів години. Дихали повітрям, розмовляли про майбутню подію і мріяли. Я розумів, як для Ріти все це бентежно, адже у неї перша вагітність. Для дівчат це завжди щось особливе. І я хочу бути поруч, хочу допомагати їй і завжди про неї піклуватися. Моя дружина буде найщасливішою жінкою. Я для цього зроблю все.

- Підемо я тебе погодую? Ти ж голодний з роботи.

- Тоді я вимагаю слинявчик і їсти з твоїх рук.

- Ахаха, ну звичайно, пан Морозов. Ви ж маленький хлопчик.

- Не те, що б. Просто потренуєшся. У тебе ж це вперше.

- Ти маєш рацію. Вперше і так бентежно.

- Не переживай, я буду поруч.

Піднявшись з лави, я обійняв Ріту за талію, і ми пішли в бік будинку. Я намагався уявити, а що, якби вона не з'явилася в моєму житті? Сидів би вдома один в очікуванні дзвінків своєї дорослої дочки? Це було б занадто нудно. Аліна виросла, у неї своє особисте життя і вона не може постійно розважати батька, щоб тому не було нудно. Ні, це я розумів і тому просто б кував один вдома.

- Здається, за термінами наш малюк повинен з'явитися якраз до Нового року, - зазначила Ріта, коли ми зайшли додому.

- Думаю, це буде відмінний подарунок.

- Заощаджу заодно, - хихикнула вона, а я посміхнувся.

- Не думаю, що це так. Ти дуже жертвуєш собою, і я шалено тобі вдячний.

Я поклав руку на її живіт, і представив, як зовсім скоро там буде ворушитися малюк. П'ятою штовхати мене, ночами мамі спати не давати, а ще пам'ятаю, як Аліна гикала в животику. Боже, це так чудово! І мені не віриться, що я знову все це випробую.

- Підемо вечеряти, а то і я після прогулянки зголодніла.

Час летів як скажений. Кожен день відбувалося щось нове, але головне, що Ріта і малюк відчували себе прекрасно. Ми повідомили Аліні про майбутню подію, і вона як справжня старша сестра почала відразу ж закуповувати різні речі. Благо не одяг дитині, тому що ми поки не знали хто народиться. Але ось різні матраци, пелюшки, ковдрочки та іншу всячину вона привозила нам періодично. І ми були вдячні їй за таку допомогу.

Перший час Ріта взагалі не могла вийти з дому. Її постійно нудило. Вона навряд чи могла засунути в себе хоч якусь кашу, або бутерброд. У такі моменти мені самому ставало ніяково. Хотілося допомогти, але на жаль, єдина моя допомога в даній ситуації була потримати волосся Ріти, поки її вивертало. І з усім тим, я завжди намагався бути поруч. Розумів, що зараз їй необхідна підтримка, як ніколи.

А ось після токсикозу, хай пробачить мені кохана, почався справжній жор. І щоб не дозволяти Ріті думати про те, що вона поправилася в стегнах або руках, як вона говорить про це, я намагався завжди їсти з нею. Тільки їжу вибирав ретельніше. Ну ніяк мені не посміхалося їсти згущене молоко, намазане на оселедець. Господи, від однієї думки мене починало нудити.

Прокинувшись якось літнім ранком, я не виявив поруч дружини. Нахмурився, і пішов шукати її. У будинку крім нас сьогодні нікого не було. Вихідний. Я пройшов по коридору і спустившись вниз, побачив Ріту яка сидить на терасі. Посміхнувся. Погладжує животик. Напевно малюк спати не давав їй з раннього ранку, тому вона вийшла сюди.

Серпневий ранок як завжди теплий. Двері на вулицю були відкриті та тонкі білі штори колихалися від легкого вітерця. Я посміхнувся, зупинившись в отворі дверей.

- Боюся уявити, малюк, яким гурманом ти народишся.

- Ось так значить, - позначив себе, привертаючи увагу дружини, - я там один лежу, а вони базікають тут.

- Ох, Микита, якщо там хлопчик, то він точно боєць. Я з четвертої ранку не сплю. Вже й погодувала нас. І казку розповіла, а він ну ні в яку.

Я підійшов до Ріти, і нахилившись з боку, поцілував її в щоку.

- Втомилася?

- Є таке. Спина затекла трохи.

- Тоді підемо на диван, я зроблю тобі масаж.

- А як же смузі?

- Який? - здивовано уточнив я, зазначивши, що на столі нічого немає.

- Хочу смузі. З броколі.

- Емм... значить буде смузі з броколі.

Я подав їй руку, але Ріта не поспішала вставати з крісла.

- Ти чого?

- У нас закінчилася броколі…

Я ледь не завив, як вовк. Сьома ранку.

- Доведеться поповнювати запаси. Ти зі мною, або?

- З тобою. Хіба мало, що мені ще захочеться.

Я подумки закотив очі, дивуючись смаку Ріти під час вагітності, а сам посміхнувся і клацнув її по носі.

- Ходімо, радуватиму вас.

- Тільки якщо що сильно радуй.

- Ну, звичайно, кохана. Як інакше?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно