Антон Дмитрович Мухарський - Майдан. (Р)Еволюція духу

Як показує історія, щоб країна розпалася, одних тільки сепаратистських рухів на периферії замало — має бути ще й системна криза у центрі та/чи агресія ззовні. Новій владі назагал вдалося подолати загрозу кризи в центрі. Єдиним серйозним фактором є російське втручання. Росія є єдиною країною, де за останні роки постійно чулися заяви про неминучий розкол України, — а тепер заперечує її існування як окремої нації та виставляє претензії щодо українських територій. Окрім прямої і безпосередньої загрози, яку несе у собі російська агресія для України, є ще непряма: вона повертає українців до ситуації, коли безпека та інші цінності виживання стають головними. А це унеможливлює проведення реформ, яких так потребує Україна. У цьому відношенні Путін не лише становить загрозу для України «тут і зараз» — він ще краде у неї майбутнє.

За понад двадцять років своєї незалежности Україна ніколи ще не стояла перед такими тяжкими загрозами, як тепер. Але рівно ніколи раніше не були такими високими шанси на кардинальні позитивні зміни — за умови, звичайно, якщо вдасться погасити загрозу війни.

Завторизований й оновлений варіант тексту, який первісно появився німецькою мовою у виданні: «Revolution der Würde», Claudia Dathe, Andrea Rustek, Hg. Majdan! Ukraine, Europe. Berlin: edition.fotoTapeta__Flugschrift, 2014, S.72-78.

— український філософ. Народився у 1965 році в Донецьку. Закінчив філософський факультет Київського університету ім. Т. Шевченка. Працював аналітиком у банку, експертом-консультантом для партій й комерційних організацій, провідних політиків України. З 2002 р. працює у власній корпорації стратегічного консалтингу «Гардарика». Автор книг: «Теорія віртуальності», «Онтологізації», «Горизонти конструктивізму», «Інтелектуальна політика», «Теорії перспективи», «Складний новий світ», «Момент філософії» etc. Живе і працює в Києві.

Громадянський протест в Україні 2013-2014 років виник унаслідок порушення безлічі окремо існуючих рівноваг, які становлять одне ціле.

Держава-країна-суспільство — це складна модель, яка, з одного боку, динамічно змінюється (розвивається або деградує), з іншого боку, знаходиться в стані рівноваги.

Критичним для виживання країни є не припинення розвитку, навіть якщо це відбувається в ситуації світової кризи, а втрата рівноваги. Особливо критичною рівновага є для України, яка об’єктивно є буфером між двома цивілізаціями, кожна з яких має історичне коріння всередині країни.

Усі троє перших президентів незалежної України більшість рівноваг всередині країни намагалися утримувати частково за рахунок власної інтуїції, а частково за допомогою консультантів. Четвертий президент (Янукович) виявився не тільки без інтуїції, але ще й з критично низьким рівнем освіти, яка не дозволяла йому розуміти консультантів-інтелектуалів.

Будь-який однозначний і жорсткий вибір на користь Європи чи Росії для України згубний. Україна як буферна держава може вижити лише зберігаючи геополітичний баланс. Інакше — розкол країни. Це найважливіша рівновага, порушена четвертим президентом України.

Друга важлива порушена рівновага — між законністю та криміналом влади і бізнесу. Інакше кажучи, у владі та в бізнесі криміналу повинно бути небагато, і він не може бути публічним. Публічний і досить масовий кримінал влади та/або бізнесу руйнує легітимність влади та бізнесу.

Також була порушена рівновага між олігархами (рівновіддаленість від влади). Ахметов, Фірташ і син Президента Януковича на цьому порушенні рівноваги (за даними «Форбс») заробили великі гроші. Інші олігархи (за тими ж даними) заробили менше.

У соціальній державі також існує рівновага соціальних зо­бов’язань середнього класу (масове хеджування ним невеликих ризиків сімейних господарств) і великого бізнесу (хеджування ним інституційних ризиків). Коли інституційні ризики перекладаються на середній клас та/або ризики сімейних господарств перекладаються на великий бізнес, при цьому середній клас поглинається крупним бізнесом, виникає нерівновага. Таким чином, порушена рівновага всередині олігархічних кіл, а також між олігархами та середнім класом, не дозволяла прийти до будь-якої громадянської згоди в економіці.

Окрім того, виявилось, що порушені кілька політичних рівноваг — між партіями в Парламенті (владна більшість повністю заблокувала можливість роботи опозиційної меншості), а також між владою та опозицією поза Парламентом. Як виявилось, порушена і регіональна рівновага — як кадровим складом парламентської більшості (що представляла винятково схід України), так і між заходом і сходом України в кадровій політиці виконавчої влади та інших органах влади (ЦВК, судах і т. д.), де теж домінував схід України.

Дуже важливим також було порушення рівноваги в культурній політиці — між україномовністю і російськомовністю, між інтелектуалами, які працюють на владу, та інтелектуалами, що працюють на опозицію. Особливу увагу потрібно звернути на порушення рівноваги між правдою і брехнею: у засновку важливих рішень влади повинна лежати правда. Можна брехати про що завгодно, крім речей, що стосуються основних умов існування країни. Якщо починають брехати про фундаментальні речі, країна — приречена.

Рівновага між правами і заборонами є унікальною для кожної країни, бо залежить від ментальності її народу. Тому структура рівноваги між правами і обов’язками є різною: для Росії — одна, для Європи — інша, для України — третя; тож для заходу України характерна структура, яка відрізняється від структури сходу України, і відповідно — від півдня і Криму. Схід та південь України краще пристосовуються до заборон, ніж захід України. І все це потрібно враховувати, якщо ми не хочемо зруйнувати рівновагу.

Якщо вкрай потрібно, в реальній політиці країни можна порушити одну або дві рівноваги, але тоді новостворену нерівновагу доведеться утримувати силою. Що більше рівноваг порушено, то більше сили потрібно для утримання нерівноваги.