Анатолій Чабан - Корсунь-Шевченківська битва: сторінки історії.

створене радянськими військами навколо німецько-фашистського угруповання, весь час стискалося, противник все ще не відмовлявся від спроб прорватися. Причому для цього він використовував як війська, що були в оточенні, так і ті, що знаходилися зовні. Так, починаючи з 14 лютого, командуючий оточеним угрупованням генерал Штеммерман готував свої війська ще до одного прориву. Для його здійснення були створені три колони — ліва, центральна й права. До лівої (головної) колони входили залишки танкової дивізії СС «Вікінг», мотобригади СС «Валлонія», 72 і 112 піхотні дивізії. Вони мали пробиватися через Комарівку на Лисянку. Права колона складалася із залишків 57, 82 і 167 піхотних дивізій, їй було наказано наступати через Журжинці на Лисянку.

Проте намірам гітлерівців не судилося збутися. Незважаючи на негоду, наша авіація обрушила свої удари по скупченнях ворога. Посилила вогонь артилерія, і особливо «Катюші», їх підтримали танкісти 29 танкового корпусу генерала І. Ф. Кириченка і 11 гвардійської танкової бригади 2 танкової армії під командуванням полковника Т. П. Абрамова, а також двох полків важких танків. Наші війська зірвали спроби ворожих дивізій вирватися з «котла», наближали їх безславний кінець.

Особливо запекла сутичка відбулася в ніч з 16 на 17 лютого, коли колони гітлерівців під прикриттям снігового бурану рушили до Лисянки. Радянські війська — танкісти, мотопіхота, кіннота — завдали ворогові нищівного удару. Неможливо було проїхати шляхами, настільки вони були забиті ворожою технікою і трупами фашистів. І не тільки шляхи, а поля, яри і переліски були усіяні тисячами вбитих, кинутими озброєнням і машинами. Картина була справді жахливою, приголомшуючою.

Для нас, радянських генералів і офіцерів, було цілком незрозумілим, як могли гітлерівські воєначальники кинути своїх підлеглих, намагаючись втечею врятувати тільки себе самих. Брехливими запевненнями й обіцянками, що Гітлер врятує, що 1 танкова армія генерал-полковника танкових військ Хубе прийде на допомогу оточеним частинам, вони призвели до повного розгрому угруповання і загибелі тисяч своїх солдатів і офіцерів. Вбитий був і генерал Штеммерман. Це — результат відхилення пропозиції радянського командування про капітуляцію фашистських військ у районі Корсуня-Шевченківського.

17 і 18 лютого наші війська захопили в полон чимало груп солдатів і офіцерів з розбитих дивізій ворога, які розсіялись у навколишній місцевості. Потім кількома могутніми ударами частин 1 і 2 Українських фронтів було ліквідовано лисянське вклинення дивізій Хубе в розташування радянських військ. Наші війська вийшли на рубіж, який незабаром став вихідним для великої Уманьсько-Ботошанської операції, наслідком якої було визволення від ворога всієї правобережної частини української землі і території Північної Молдавії.

Щоб обілити себе перед німецьким народом, фельдмаршал Манштейн у книзі «Втрачені перемоги» намагається вихваляти дії німецьких солдатів і офіцерів, які потрапили в оточення. Він твердить, що більшість з них вийшла з оточення. Манштейн вказує, що в оточення потрапило 54 тисячі чоловіків, а вийшло з нього, мовляв, 32 тисячі, загинуло і потрапило в полон лише близько 20 тисяч. Це явна фальсифікація. Насправді в оточеному угрупованні, як свідчать показання полонених і документи, налічувалось близько 80 тисяч чоловік. Противник втратив 55 тисяч солдатів і офіцерів. Крім того, нами взято в полон понад 18 тисяч. Вирватися з оточення разом з генералами-втікачами вдалося лише 2-3 тисячам гітлерівців.

Манштейн, очевидно, не без умислу, зовсім не вказує причин того, чому до оточеного угруповання не пробилися дивізії 8 і 1 танкової армій. Адже ці дивізії у своєму складі мали до 800 танків, і їх підтримували артилерійські й авіаційні частини, що мали в своєму розпорядженні велику кількість гармат і літаків. А причина була в тому, що їм рішучу відсіч дали танкісти 6, 5 гвардійської, а потім і 2 танкових армій, а також наші прославлені піхотинці з 40 і 53 армій.

Адже тільки танкісти 6 танкової армії при відбитті контрударів противника знищили і захопили 379 танків і 62 бронетранспортери, вивели з ладу понад 200 гармат і мінометів. А під час наступу в березні в районі Маньківки, Умані, Поташа наші війська захопили сотні розбитих у ході Корсунь-Шевченківської битви танків і тисячі автомашин.

Воїни 5 гвардійської танкової армії в районі Корсуня-Шевченківського знищили і захопили 208 танків і самохідних гармат, 598 гармат і мінометів, до 3000 кулеметів, знищили близько 17 тисяч гітлерівців.

У Корсунь-Шевченківській операції з великим мистецтвом були застосовані танкові армії, які використовувались як високо-маневрений ударний засіб. Вони застосовувались на головних напрямках для розв’язання основних завдань — розвитку успіху при прориві оборони ворога, оточення його військ, стрімкого переслідування, захоплення важливих рубежів і об’єктів, відбиття ударів великих танкових з’єднань. 5 гвардійська і 6 танкові армії, просуваючись назустріч одна одній з метою замкнути оточення навколо великого ворожого угруповання, утворили зовнішній фронт оточення, успішно відбивали сильні контрудари противника ззовні. Частини 5 гвардійської танкової армії взяли також активну участь у завершенні знищення оточеного німецько-фашистського угруповання. З честю виконала поставлене перед нею завдання і 2 танкова армія, яку було введено в бій з резерву Ставки з метою розгрому танкового угруповання, яке прорвалося в глиб оборони радянських військ у районі Косяківки і Лисянки.

Слід відзначити, що в Корсунь-Шевченківській битві ми не мали переваги в танках. Практично була майже рівна кількість танків і самохідних гармат з обох сторін. У цих умовах успіх бою вирішувався воїнською майстерністю танкових і механізованих корпусів, бригад, батальйонів, рот і взводів, а також мужністю і героїзмом солдатів і офіцерів, вмілою взаємодією всіх родів наших військ, твердим управлінням частинами і підрозділами.

Майстерно керували в бою своїми корпусами генерали М. В. Волков, В. М. Алексєєв, І. В. Дубовий з 6 та 2 танкових армій, І. Ф. Кириченко і В. І. Полозков з 5 гвардійської танкової армії. Це вони здійснили оточення ворожого угруповання, створили зовнішній і внутрішній фронти оточення, відбили численні контрудари фашистських військ ззовні і забезпечили розгром оточеного противника.

Виявляючи особисту хоробрість, ініціативно діяли в боях командири танкових і механізованих бригад та танкових полків О. О.