Анатолій Чабан - Корсунь-Шевченківська битва: сторінки історії.

...25 січня командуючий 6 танковою армією генерал-лейтенант танкових військ А. Г. Кравченко доповів командуючому 1 Українським фронтом генералу армії М. Ф. Ватутіну про готовність підпорядкованих йому військ до наступу.

З інформації, яка надійшла з штабу фронту в штаб нашої армії, ми вже знали, що війська 2 Українського фронту почали бойові дії 24 січня, завдаючи головного удару в напрямку Капітонівка, Шпола, Звенигородка. На кінець дня 25 січня 20 і 29 танкові корпуси 5 гвардійської танкової армії під командуванням генералів І. П. Лазарева і І. Ф. Кириченка завдали поразки 72 і 289 піхотним дивізіям німців. Танкісти цих корпусів просунулись вперед на 18-20 кілометрів і оволоділи Пастирським, Капітонівкою і Тишківкою. Такі звістки нас радували і надихали.

З ранку 26 січня до грому бою на шполянсько-звенигородському напрямку, де діяли війська 2 Українського фронту, приєднався гуркіт могутньої канонади «бога війни» в районі Винограда, Косяківки, Кошеватого, де перейшли в наступ війська 40, 27 і 6 танкової армій 1 Українського фронту. Від залпів гармат і мінометів здригалася земля. Не чути було розмов по телефонах і радіостанціях. Деренчали, а іноді й вилітали шибки в хатах, ходили ходором і самі хати в селі Бесідка та інших прилеглих до фронту населених пунктах. Після артпідготовки в атаку пішли танки, а за ними — мужня піхота.

Тепер і з заходу, і зі сходу до Звенигородки і Шполи пробивалися війська 6 та 5 гвардійської танкових і 40, 27, 4 гвардійської і 53 загальновійськових армій. Ворог, відчуваючи наближення своєї загибелі, чинив нам запеклий опір. Бої йшли за кожний горб, кущ і будинок. Хоча вже не так швидко, але наполегливо, буквально прогризаючи оборону противника, наступали 2, 9 і 45 механізовані бригади 5 механізованого корпусу, яким командував генерал-майор М. В. Волков, 6 танкової армії, 180 і 337 стрілецькі дивізії 27 армії. 26 січня вони визволили Тинівку, Павлівку, Косяківку, Кошевате і наблизились до населеного пункту Виноград.

Ворог продовжував чинити запеклий опір. Жорстокі бої точилися на північ від Охматова, де наші частини намагалися прорвати оборонні рубежі противника. Вранці 27 січня було проведено перегруповання сил і введено в бій резерв командуючого армією. Незабаром було досягнуто успіху. Передовий загін 6 танкової армії в складі 233 танкової бригади, 1227 самохідного артилерійського полку і мотострілецького батальйону під командуванням заступника командира 5 механізованого корпусу генерал-майора танкових військ М. І. Савельева вдалим маневром на північ від Винограда пробився в тил німців і оволодів Бужанкою, Тихонівкою, Кам’яним Бродом, Дашуківкою, Лисянкою та іншими населеними пунктами. Успішно наступав слідом за передовим загоном перегрупований на цей напрямок 5 гвардійський танковий корпус. Того ж дня 5 механізований корпус оволодів Виноградом, а 20 і 29 танкові корпуси 5 гвардійської танкової армії 2 Українського фронту вибили ворога з Шполи, Лип’янки і Лебедина.

І ось довгождана звістка. 28 січня передовий загін 6 танкової армії і 8 гвардійська, 80 і 125 танкові бригади 20 танкового корпусу 5 гвардійської танкової армії, наступаючи від Лисянки і Шполи, штурмом оволоділи Звенигородкою.

Радісною була зустріч представників двох фронтів — екіпажу танка, яким командував капітан І. Г. Гуськов з 233 танкової бригади 6 танкової армії 1 Українського фронту і екіпажу танка лейтенанта Є. О. Хохлова з 155 танкової бригади 20 танкового корпусу 2 Українського фронту. У результаті триденних боїв 1 Українського фронту і п’ятиденних боїв 2 Українського фронту було завершено оточення німецько-фашистського угруповання в районі Корсуня-Шевченківського.

Продовжуючи наступ, війська 1 і 2 Українських фронтів створили внутрішній і зовнішній фронти оточення ворожого угруповання. Відстань між цими фронтами становила 25 кілометрів.

У ході прориву оборони противника і наступу мужньо і вміло діяли всі радянські війська, які брали участь у боях по оточенню з’єднань і частин ворога і відбиттю його контратак. Особливо високу бойову виучку і майстерність продемонстрували під час наступу на Звенигородку, де завершилося оточення ворога, воїни 233 танкової бригади і 1228 самохідно-артилерійського полку 5 механізованого корпусу 6 танкової армії, а також 155 і 8 гвардійської танкових бригад 20 танкового корпусу 5 гвардійської танкової армії. Тісно взаємодіючи з механізованими військами, героїчно билися з ворогом бійці і командири 180 і 337 стрілецьких дивізій 27 армії 1 Українського фронту, козаки 5 гвардійського Донського козачого кавалерійського корпусу, багато частин 4 гвардійської і 52 армій 2 Українського фронту.

Хочеться відзначити особисту мужність, героїзм і воїнське вміння генералів, офіцерів і молодших командирів, зокрема полковників М. М. Міхна, Д. М. Осадчого і В. Ф. Орлова, підполковників І. І. Прошина, О. О. Чернушевича, лейтенантів Л. І. Ютландова і Є. О. Хохлова, старшини С. О. Суворова, старшого сержанта С. Я. Шакірова, сержанта І. С. Маслова, механіка-водія Я. С. Андрєєва, командира башти Я. С. Зайцева та багатьох, багатьох інших. Здійснюючи рейди в тилу ворога, вони першими долали перешкоди на своєму шляху, вмілими діями прискорювали завершення оточення і розгром противника.

Боротьба за знищення німецько-фашистських військ, оточених у районі Корсуня-Шевченківського, була надзвичайно запеклою і здійснювалась у складній бойовій і погодній обстановці. Через дощі і мокрий сніг всі види транспорту, у тому числі й гусеничний, могли просуватися з великими труднощами. Тому командування фронту змушене було доставляти пальне і боєприпаси для 6 танкової армії літаками По-2 спочатку на аеродром біля села Дашуківки, звідти — на танках, повозках, а нерідко і вручну з допомогою солдатів і місцевого населення у військові частини. Харчування особового складу здійснювалось в основному за рахунок місцевих ресурсів і трофеїв. Як тоді жартували, сиділи «на бабусиному атестаті». Тил нашої 6 танкової армії повністю ще не був сформований і розміщався далеко від частин. По суті він ще не встиг повною мірою розгорнути свою роботу. Піклування про постачання нашої армії взяв на свої плечі і практично здійснював фронтовий тил.

Незважаючи на те, що кільце,