П'єр Паоло Пазоліні - Нафта

його рішення. Все, годі. У слушну мить читач чудово все зрозуміє. Отож не будемо бігти поперед батька в пекло.

Втім, давайте прискоримо наш рух, бо, гадаю, подумки ми вже назбирали прикладів, які допоможуть у подальшому краще пізнати суть.

Компанія «Petrolifere dirette» має три відгалуження: «Мссс» («Газове пальне та спресоване паливо»), керує яким той самий Косут; «Usi Meta» («Промислове та господарське використання газу»), управління яким здійснює Косут; «Petrolchimical International Instrument Со» (?): трубопроводи, цистерни, баки — звісно, вони отримують добрі прибутки не лише з газу та нафти, але й із сировини та «видобувної інфраструктури», а також із зберігання та переробки. Технічний директор фірми — ххх ххх (ломбардієць), комерційний директор — ххх ххх (венетієць), головний менеджер — ххх ххх (ломбардієць), директор з інновацій — ххх ххх (венетієць). Ермініо відповідав за Іран, що все одно, що сказати, за країну Бенґоді[82]. І, певна річ, хоч я й досі про це не сказав, Ермініо Косут мав брата. А як же без нього? Звали його Мар’яно. Отже, Мар’яно Косут (який лише керував роботою в Кормонсі[83]) — прораб. (А ще він є президентом однієї фірми, зветься «Lassem», яка не є частиною Троєвої імперії, але у складі її ради директорів бачимо ломбардійця ххх ххх та венетійця ххх ххх.)

Наразі ми знаходимось на самісінькій верхівці густо вкритого листям дерева, і я волів би, послуговуючись дуже поважними моделями, що раніше використовувались у літературі, обмежитись «переліком». Та спочатку я зроблю ще один відступ, аби розповісти про одну з восьми фірм, розташованих у два ряди, хоч і не за важливістю, позаяк вона найпровідніша. Першою у першому ряду стоїть «Брати Панціні», згодом «Sti» («Італійське товариство термопластмас»). Років із шість тому воно мало дев’ятимільйонний капітал; на час, коли відбуваються наші події, воно має триста мільйонів (тих, що задекларовано). Річ у тім, що саме Альдо Троя став у фірмі радником з управління, а разом з ним вірний йому Леоне Панціні, який працював ще й у «Стейм» (ЕНІ) та агенції друкованих видань «Інформація». Потім Троя навіть стає президентом цієї малоприбуткової фірми «Пресування пластикових та суміжних матеріалів». Певна річ, за президентства Трої напрямки діяльності організації розширяються: вони не лише пресують, але й виробляють, випускають, продають речі, зроблені з пластику, синтетичної ґуми, особливо звертаючи свою увагу на вироби технічного, домашнього вжитку, сантехнічного призначення, канцелярію, електрифікування, для церковного вжитку. Також у першому ряду знаходимо «Fecit», «Italo americano Prentice» (?), «Деревна промисловість А. Бортото». У другому: «Srm», «Ро-Petrol», «Stilgraf», «Ломбардська панчішна фабрика Л. ххх». В адміністративних та керівних радах усіх цих фірм бачимо одні й ті самі обличчя у гурті з різних областей, що юрбиться навколо того, що в народі прозвали «коритом».

Нотатка 22d

ТАК ЗВАНА ІМПЕРІЯ РОДИНИ ТРОЯ.

ВІДГАЛУЖЕННЯ, ЯКИМ КЕРУЄ ВОША

Де Сад наполягає, що не варто «вимагати від читача надто багато». Розповідаючи про «Metanifere indirette», на чолі якої стоїть Ерменеджильдо ххх, намагатимуся бути надзвичайно небагатослівним, майже завжди послуговуючись «стилем переліку». «Metanifere indirette» має три основних відгалуження: «Група Альфа» на чолі з ххх ххх (він ломбардієць), «Група Бета», якою керує ххх ххх (венетієць) та «Група Ґама», якою керує тосканець ххх ххх (небіж Джоакіно).

Підпорядковується цим фірмам уже звична комашиста пліснява: «Фабріке Ріуніте Фіоралі», «Банк ххх», «Лінеа Сочієта Публічіта Італьяна», «ххх Продуцйоні чінетелевізіве», «Анонімне товариство Таціо Джубертоні», «Товариство спеціальних перевезень», «Штучне текстильне волокно».

І, врешті, організація, чи то пак самостійна економічна одиниця, прихована справа, яку ми не можемо позначити інакше, як лише знаком питання: «?».

Нотатка 22f

САЛОН ПАНІ Ф.

ТА ЇЇ МИСТЕЦЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ

Згадана пані Ф., до якої Карло саме йшов тієї весняної ночі ніби бідолашний іронічний початківець, була жінкою повнотілою, майже як карлиця. На голові мала фактично один чубчик, білявий віник, здебільшого зв’язаний на потилиці у кінський хвостик, жінка мала великі, манірні, трохи навіжені очі; мала бліду шкіру, подекуди вона досі була трохи пухкенька, ніби дитя; у неї був малесенький носик і рот, особливо рот, трішки більший за безбарвну вишеньку; і, певна річ, пухке обличчя, власне, як і все її тіло. Пані Ф. була неаполітанкою, ба більше — вона мешкала біля підніжжя Везувію, вище муніципалітету Кастеламаре. Там вона залишила свого чоловіка, знайшовши, завдяки його смерті, у чому, нарешті, може бути корисною. Окрім маєтку біля підніжжя Везувію (неподалік місцини, де доживав віку Леопарді, звісно, поруч тих самих кущів дроку), чоловік залишив пані Ф. у спадок ще гарну колекцію картин, найліпші зразки котрої замінили на рідкісну добірку Бамбочади{18} (за дослідженням Роберто Лонґі[84]). Пані Ф. надзвичайно пишалася всім цим, перетворивши їх на невичерпне джерело своєї радості: фактично на своє «особливе» місце у суспільстві. У Римі у пані Ф. була лише ця невеличка квартирка, в яку наразі, із серцем, сповненим незрозумілими, безладними й досить болісними надіями, прямує Карло; однак це маленьке помешкання стало справжнісіньким осередком поширення культури. Вона й справді свою завзятість спрямовувала на культурні справи. Вона не лише влаштовувала майже сентиментальні прийоми (як ось цей наразі), на яких збиралися разом письменники, журналісти, науковці та політики, але й займалася ще деякою, більш специфічною діяльністю: вона створила маленьку театральну школу-студію, центр «аудіовізуальних» пошуків. Але для школи потрібна була зовсім незначна сума коштів, якийсь мільйончик, скажімо, мільйонів з двадцять щороку. Але хто ж був спонсором, якщо тут доречно говорити про спонсорство? Власне, гроші, як видається, отримувала вона від дуже прихильної організації чи товариства, яку ми раніше назвали «?». Позаяк рука, котра у буквальному й переносному сенсі «протягувала» цю маленьку суму пані Ф., належала такій собі Елеонорі Чаффі чи Чоффі, подрузі, з якою жінку пов’язували непрості стосунки (через родину чоловіка, чоловікові картини, «темний» та незаконний продаж їх за кордон, а ще певні зв’язки з літературними колами Флоренції), пані Ф. лише неясно бачила у цьому фінансуванні лише політичне підґрунтя. Передусім мала вона таке ставлення через свій характер — характер, у якому була схильність штучно перебільшувати цинізм, притаманний жіночності, яку сприймали як ххх ідеологію як-от куртизанську, якщо не сказати розпусницьку, — як деякі попи, що аніскільки не соромлячись брешуть чи скуповують навіть не надто чисті речі, аби лишень поліпшити свої сиротинці чи притулки. А по-друге, через особливий тогочасний спосіб культурного мислення, через який усе було дещо заповзятим, освяченим чимось на кшталт лівого «естеблішменту», комуністичним культурним домінуванням, частиною якого було чимало інтелектуалів, які все одно так