Алекс Міхаелідес - Мовчазна пацієнтка, Алекс Міхаелідес

посмуговане, немов у хлопчика, що передчасно старіє. У нього не було двох передніх зубів, і розмовляючи, він трохи присвистував.

— Травку? — повторив він.

Я кивнув.

Він кивнув, щоб я йшов за ним. Чоловічок прослизнув крізь натовп і зайшов за ріг, а потім попрямував задньою вулицею. Він зайшов у старий паб, і я за ним. Паб був брудний і зачуханий, усередині порожньо, смерділо блювотинням і сигаретним димом.

— Купи пива, — сказав він, повиснувши на барі. Чоловік заледве діставав до стійки. Я неохоче купив йому півкелиха. Він відніс його на стіл у кутку. Я сів навпроти. Він крадькома озирнувся, потім опустив руки під стіл і передав мені маленький пакетик, загорнутий у целофан. Я розрахувався.

Потім я пішов додому і відкрив пакетик, майже впевнений, що мене кинули, але в ніс ударив знайомий різкий запах травки. Я побачив крихітні зелені бруньки з жовтими смужками. Серцебиття пришвидшилося, ніби я зустрів давно втраченого друга, яким і вважав травку.

Відтоді я час від часу почав накурюватися, коли лишався у квартирі сам на кілька годин і коли був упевнений, що Кеті нескоро повернеться.

Того вечора, повернувшись додому стомленим і засмученим та зрозумівши, що Кеті на репетиції, я швиденько скрутив косяк. Дим видихав у вікно ванної кімнати. Але я занадто сильно затягувався, занадто швидко курив — і приход був важкий, наче удар поміж очей. Я був під таким кайфом, що навіть ходити було важко, я ніби плавав у патоці. Потім я виконав свій звичний ритуал очищення: попшикав освіжувачем повітря, почистив зуби, помився і обережно пробрався до вітальні. Я сів на диван і провалився в нього.

Почав шукати пульт від телевізора, але ніде його не бачив. Потім я помітив його: пульт стирчав з відкритого ноутбука Кеті на журнальному столику. Я потягнувся до нього, та був такий обкурений, що перевернув ноутбук. Я підняв його, засвітився екран. Була відкрита її електрона пошта. Я чомусь не відводив погляду. Мене немовби паралізувало — я дивився у її вхідні повідомлення, наче в зяючу діру. Не міг відвернутися. Кілька речей кинулися мені в очі, перш ніж я зрозумів, що саме читаю: слова «сексуальна» і «хвойда» у заголовках листів і повторювані імейли від користувача «БЕЗСОРОМНИК22».

Якби ж я на цьому зупинився. Якби я підвівся і віді­йшов — але ж ні.

Я клікнув на останньому листі й відкрив його:

 

Тема: Re: маленька міс хвойда

Від: Катерама_1

Кому: БЕЗСОРОМНИК22

Я в автобусі. Така збуджена. Відчуваю твій запах на собі. Я ніби шльондра! К:*:*

Надіслано з iPhone

 

Тема: Re: re: re: маленька міс хвойда

Від: БЕЗСОРОМНИК22

Кому: Катерама_1

Ти і є шльондра! Ха-ха. Поба4имося п1зн1ше? Після репетиції?

 

Тема: Re: re: re: re: маленька міс хвойда

Від: Катерама_1

Кому: БЕЗСОРОМНИК22

Добре. 8:30? 9?:*:*

Надіслано з iPhone

 

Тема: Re: re: re: re: re: маленька міс хвойда

Від: БЕЗСОРОМНИК22

Кому: Катерама_1

Гаразд. Подивлюся, о котрій зможу вибратися. Я напишу тобі.

 

Я взяв ноутбук зі столу, сів, поклавши його на коліна, і втупився поглядом в екран. Не знаю, скільки я так просидів. Десять хвилин? Двадцять? Півгодини? Можливо, довше. Час, здавалося, майже зупинився.

Я намагався проаналізувати те, що щойно побачив, але досі був під кайфом, тож не був упевнений, що я насправді побачив. Це дійсно відбувалося? Чи це якесь непорозуміння — якийсь жарт, що я не зрозумів, бо був обкурений?

Я змусив себе прочитати інший імейл.

І ще один.

Я проглянув усі листи Кеті до БЕЗСОРОМНИК22. Деякі з них були сексуальними, навіть непристойними. Інші листи були довшими, більш сповідальними, емоційними, і, здається, вона писала їх п’яною — можливо, пізно вночі, після того як я вкладався у ліжко. Я уявив, як сплю в спальні, а в цей час Кеті тут пише