denys storm and arcanum - Далекий край , denys storm and arcanum

– Звідки у Вас...

– Без зайвих питань. Мобільна мережа не доступна, вони нам знадобляться. Завтра прийдіть, і я вам дам перше завдання, з медпункту треба вкрасти одну папку, подробиці завтра. Вам пора, скоро тиха година.

Вони швидко спустилися на землю, попрощалися з Феофанієм і пішли. Дорогою до табору у них виникло більше запитань, ніж відповідей.

– І як це все взагалі розуміти? – запитав Діма.

– Тут явно відбувається чортівня якась, і нам треба триматися з цим старим, він нам допоможе, – сказала Аня.

– Так, він добрий, по ньому одразу видно, – додав Микита.

Вони прийшли в табір, ніхто й не помітив, що їх не було, але на них чекала неприємна новина, молодші сказали їм, що зник один хлопець. Аня вже знала про кого йшлося. Старша вожата, як завжди, сказала, що хлопчика забрали батьки. Зрозуміло, у це мало хто повірив, серед молодших назрівала паніка, вони ходили налякані і часто оглядалися, по одному боялися ходити, тому ходили групами. Багато хто скаржився на нічні кошмари, але деякі з вихователів і вожатих взагалі вдавали, що все добре.

Наближався вечір, пітьма підкрадалася до табору, а сонце ховалося від неї за обрій. З лісу долинало страшне виття, вовки так вити не могли, це виття добре було чути навіть у корпусі.

– Ань, що це? – запитала Женя, нервово жуючи булочку.

– Не знаю, цікаво, як там той старий?

– Ага, за його розповідями тут таке відбувається, що жах.

– Ми самі стали свідками цього жаху, тому я вірю йому.

– А яке завдання? Я так і не зрозуміла.

– Він говорив про папку у медпункті, я не знаю, навіщо вона йому.

– А хто завтра піде до нього?

– Влад і Микита, він сказав, щоб багато людей не ходило, а то запідозрять щось.

Виття так і не припинилося, всю ніч з лісу долинали страшні звуки, від яких волосся стає дибки і сивіє, а кров холоне.

Влад не спав, після того, що побачив уві сні, він боявся заплющувати очі. Він біжить лісом, біжить так, як ще ніколи не бігав. За ним женуться страшні звірі, і не люди, і не вовки, а щось посереднє, вони гарчать, виють, гавкають. Він відчуває, що його наздоганяють. Кігтиста лапа дедалі ближче, він падає від поштовху в спину. Вовча морда вже хотіла вчепитися в його горло, раптом постріл, і пекельна істота впала, потім ще постріл, і ще одна тварюка впала замертво. Звірі зупинилися і почали озиратися, ще постріл і ще одна тварюка вже мертва. Істоти розбіглися, а з густих чагарників вийшов старий із рушницею. Але хто ж він? Влад придивився, він бачив його десь, невже це Феофаній!?

– Ти як, все гаразд?

– Я, а Ви, як Ви?

– Будь обережний, вони всюди.

– Так Влад і просидів до самого ранку, він навіть не помітив, як моторошне виття стихло. У їдальні він нічого не їв лише підсів до Микити.

– Ну що, йдемо?

– Мг, я доїм і підемо, ну й вигляд у тебе.

– Я погано спав.

– А чого?

– Жахи снилися про перевертнів, – Микита закашляв, очі в нього стали круглими. – Що трапилося?

– І там був той старий?

– Так, а ти що?

– Ну й справи.

Хлопці швидко вийшли з їдальні і пішли в ліс. Біля будиночка старого їх чекала страшна картина, двері в будинок були вибиті, а стіни подряпані, всередині все перевернуто. Хлопці побігли до дерева. Феофаній стояв там.

– Ви живі! – закричав Микита.

– А ви що подумали? Не дочекаєтесь!

– Що тут сталося? – запитав Влад.

– Вони шукали книгу, звірів нацькували, вони й цієї ночі прийдуть, але їм мене не дістати, книга в мене.

– То Ви що, на дереві ночували? – запитав Микита.

– Тепер я там і живу, не можна мені в хаті спати, але це не головне. Слухайте уважно, у медпункті лежить чорна папка. Що в ній я розповім, коли дістанете. Один з вас стоїть на варті, а інший пробереться в медпункт через вікно і дістане її. Спілкуватимемося по раціях, ви вмієте користуватися ними.

– Ну трохи, – відповів Микита.

– І то добре, коли медсестра піде, я дам вам знати і ви почнете. Зрозуміло?

– Зрозуміло! – сказав Микита.

Хлопці вирушили до табору, Феня зайняв позицію на дереві та почав спостереження. Хлопці стояли біля умивальників та чекали команди. Медсестра вийшла з медпункту та пішла до їдальні.

– Прийом, можете розпочинати.

– Гніздо, я пугач, прийом, як чути? – сказав Микита.

– Який пугач? Яке гніздо? Починайте швидко!

– Хлопці підбігли до вікна і почали копошитися.

– Прийом, чому так довго? – Феня.

– Гніздо, у нас проблема ми не можемо відчинити вікно, - Микита.

– Яке? Сильніше смикай! – Феня.