Атен-Фол - Промовляти мовчки (початок) , Атен-Фол

 На іншому кінці міста, в менш людному ресторанчику, вели розмову двоє інших чоловіків. Першого звали Макс, а другого Спенсор. Вони замовили пляшечку міцного напою та якогось овочевого салату і давши офіціанту двадцяти доларову купюру попросили про те, щоб їх ніхто не турбував. Чоловік в охайному костюмі запхав в кишеню піджака гроші, які йому протягнув Макс та ледь помітно посміхнувся, підтвердивши свою згоду на прохання чоловіків кивком голови. Офіціант навіть запропонував чоловікам перейти в окрему кабінку ресторану, яка на той час була вільною та хлопці відмовилися від такої пропозиції. Вони не збиралися засиджуватися довго в цьому місці і винаймати окрему площадь для їхньої розмови було недоречно. Принаймні такої думки був Макс! А от Спенсор був готовий до того, щоб відокремитися від чужих поглядів. Чоловік так би й вчинив, коли б в ресторані було більш людно! Та оскільки чоловіки були єдиними відвідувачами потреби в тому, щоб втаємничити їхню зустріч не було. В приміщенні панувала напів-темрява та цілковита тиша, яка була зумовлена тим, що сам ресторан знаходився в підвалі житлового будинку і сюди недолинали звуки шаленого міста. 
 

 Спенсор відкрив пляшку з віскі і на половину наповнив товстостінні стакани. Кубики люду на дні склянки закружляли в хаотичному танці. Той підніс віскі до рота і в одну мить склянка спорожніла. Макс повторив теж-саме. При цьому чоловіки мовчки дивилися один на одного і коли скляка спорожніла в третє Спенсор першим розпочав розмову, порвавши павутину німоти. 
 

 - Тепер можемо поговорити, - сказав той. - Ти ж не хочеш сказати, що ти покликав мене саме для цієї розмови? - Спенсор відчував про що буде йти дана бесіда і був готовий до неї. Макс поглянув в обличчя товариша тим-самим даючи прочитати йому відповідь, яка була написана в його очах. 
 

 - Так! Ти правильно зрозумів, - підтвердив той здогади Спенсора. 
Між чоловіками знову запанувала тиша і тільки звуки посудомийної машини доходили до вух Макса та Спенсора. До ресторану увійшла не молода пара і офіціант майже одразу провів чоловіка та жінку в окрему кабінку. Повернувшись повернув голову в бік столика за яким сиділи хлопці, начебто даючи знати чоловікам про те, що ті не дарма поклали до його кишені двадцятку і вкладені гроші себе відробляють. Макс поглянув на офіціанта у відповідь і подякував йому підморгнувши.  
 

 - Якщо мій брат дізнається про те, що я розмовляю з тобою то..., - промовив Спенсор. 
 

 - Не дізнається. Ніхто не дізнається! - запевнив Макс. - Про це будемо знати тільки я і ти, і все! Чуєш! Обіцяю! 
 

 - Ти добре подумав над своїм рішенням? Я дізнавався про нього за допомогою своїх джерел. Він не та людина, яку просто можна замочити і спокійно вмити руки. Повір мені! Повір моєму досвіду. Ти маєш знати, що...
 

 - Та я розумію, знаю, прорахував. Я все прорахував! Ось тільки... Твоя допомога мені дуже-дуже потрібна. Чуєш! - Маск подивився на Спенсора поглядом цуценяти, яке просило їжу в свого господаря. - Я все продумав і мій план бездоганний, - додав той. 
 

 - Не буває бездоганного планування, - впевнено промовив Спенсор. - Невже та твоя дівка і справді варта того, щоб йти на такі ризики? - задав конкретне запитання чоловік. 
 

 - Так, вона цього варта! Вона заслуговує на такого як я, а не такого як цей... Логан. Логан..., - промовив хлопець кривлячи обличчя. - Звучить як... Як... 
 

 - Ну досить вже. Бачу, що ти його ненавидиш, - злість, яку випромінював Макс говорила сама-за-себе. 
 

 - По-твоєму я повинен його любити!? Я мрію - задушити покидька власноруч, - намагаючись стримати свій гнів промовив Макс. 
 

 - Як ти хочеш, щоб я його прибрав? - перейшов на конкретику Спенсор. 
 

 - Просто допоможи мені вийти на того лікаря який...
 

 - Ооо нііі! Ні! Ні І ще раз ні! - обурливо прохрепів Спенсор. - Як тобі взагалі відомо про... Ааа...! Ти взагалі знаєш про що просиш? 
 

 - Ти знаєш мене багато років. Я ніколи не підводив тебе. Ніколи! Згадай те, як я закрив твоє тіло від ворожої кулі снайпера! Якби не я то..., твої брати поховали тебе ще до закінчиння тієї війни, на яку...
 

 - Ну досить... Досить давити на спогади! Я вдячний тобі за те, що ти для мене тоді зробив та це аж ніяк не стосується даної розмови, - промовив чоловік зніяковіло. 
 

 - Я ніколи, нічого в тебе не просив мій друже. Ніколи! Та цього разу я благаю тебе допомогти, - сказав Макс тим-самим поставивши Спенсора в безвихідне положення. 
 

 - Я не маю змоги вийти на лікаря Зоуса. Це може зробити тільки мій брат. Тільки Стюарт володіє інформацією - де перебуває цей чоловік. І ти хочеш, щоб я, благав свого брата допомогти тобі... Як ти взагалі собі це уявляєш? Думаєш я так просто можу підійти до Стю і попросити в нього про таку послугу?   Єй.. ! Стюарте! Максові потрібна доза смертельного препарату, яку ти можеш дістати в Лікаря Зоуса. Зможеш зробити це? Він заплатить!   Ти так собі це уявляєш Максе? Гааа...? - чоловік наповнив свій стакан повінця. 
 

 - Вона не кохає його. Вона кохає мене, - спостерігаючи те, як Спенсор спорожнює склянку спокійно сказав Макс. 
- То нехай просто розбіжаться в різні боки! Нехай розстануться... І все! - намагався бути переконливим Спенсор. 
 

 - А як же гроші? Його гроші, - промовив Макс.