Марчін Цішевський - Врятувати президента, Марчін Цішевський

Глок підстрибнув, куля пролетіла надто високо, Вайман міцніше стиснув руку; двічі влучив у автомат, пошкодивши зброю та поранивши нападника. Чоловік голосно закричав, що майор власне чув невиразно, бо спочатку постріли Москалевича, а потім і власні оглушили його. Він поправив приціл, кулі увійшли в горло та рот; все раптом затихло.

Москалевич, спливаючи кров'ю, впав на землю.

***

Посеред вулиці під'їжджала машина. Вона рухалася повільно, ніби нерішуче: можливо, водій шукав конкретну адресу і погано знав місто. Він уповільнював і пришвидшував, усе з сонною швидкістю черепахи.

Нарешті вона порівнялася зі зношеним "мондео" Ференца, а потім ще більше пригальмувала.

Людвік помітив, що водій дивиться не на нього, а на те, що тримає на колінах, може, карту міста, а може, мобільний телефон з навігацією. Краєм ока він побачив, як щось ворухнулося на задньому сидінні.

Темна, довгаста форма.

Він почув приглушене шипіння, і в мить бокове скло "мондео" розлетілося на мільйон осколків, обсипавши Людвіка кришталевим дощем, що виблискував на ранковому сонці. Він відчув жар на обличчі, куля, мабуть, оминула скроню на волосину. Він пірнув донизу, відчайдушно намагаючись витягти пістолет. Другою рукою Людовік наосліп намацував дверну ручку. Він сильно потягнув її, одночасно штовхаючи рукою двері, які повністю відчинилися. Він почув ще два, може, три хлопки, приглушені глушником. Одна з куль з тріском влучила в рульову колонку. Ймовірно, вбивця опустив ствол, щоб прострелити кузов і дістатися до жертви.

Ференц викотився надвір. Він вдарився щокою об крижану плиту тротуару, від чого на мить у нього запаморочилося голова, але інстинкт і тренування підказували йому діяти, бо будь-яка секунда зволікання могла закінчитися трагічно. Він котився, зробивши один, два, три оберти. На той час він уже тримав у руці пістолет і був за два метри, прихований іншим автомобілем, припаркованим перед "мондео". Машина з нападниками рушила вперед. Ференц висунувся й вистрілив із незручного положення, поціливши у вбивцю на задньому сидінні. Шум луною розносився по всій вулиці й відлякував голубів, що сиділи на дахах. Він промахнувся, але змусив чоловіка опустити голову. Вистрілив ще двічі, понижуючи, звернувши увагу на те, як голосно відбивається гуркіт від стін багатоквартирних будинків дев’ятнадцятого століття. Вуличний спокій було безповоротно зруйновано, а акція зірвана. Вони діяли в умовах повної секретності, фактично нелегально, без узгодження та навіть відома СБУ. Він ще про це не думав. З наслідками розбереться пізніше – якщо виживе.

Водій приєднався до гри.

Ференц почув зловісний брязкіт автомата. АКС у скороченій версії, подумав він, наче мало значення, якою зброєю його хотіли вбити. Черга пробила ряд отворів у рівному візерунку на фасаді будинку позаду Людвіка. Він переповз на інший кінець машини, за якою ховався, висунувся, а машина вже трохи відійшла. Він прицілився. Повільно, ніжно, ніби під час тренування, натиснув на спусковий гачок: "Глок" смикнувся, як неспокійний кінь, раз, другий, третій. Він помітив, як чоловіка із зброєю з глушником кинуло дозаду. Ференц перевів вогонь на водія, але промахнувся, оскільки той секундою раніше зрозумів, що жертва перетворилася на хижака і кусається. Машина заревла двигуном і почала стрімко віддалятися. Людвік вискочив на середину вулиці, побачивши в одному з вікон бліде, перелякане жіноче обличчя. Він підняв пістолет і вистрілив чотири рази. Лобове скло вкрилося павутиною тріщин, але машина швидко віддалялася, і Людвік не міг сказати, чи попав він у водія. Незважаючи на це, рана виявилася настільки незначною, що тип усе ще міг керувати автомобілем, доволі вміло. Машина, все ще рухаючись задом, повернула на наступному перехресті й зникла з поля зору Ференца.

Той глибоко вдихнув і почав бігти. Задиханий, як марафонець на півдорозі, з величезним дзвоном у вухах, він вибіг на сходи кам'яниці, де знаходилася конспіративна квартира. Він встиг піднятися лише на кілька сходинок, коли почув з-за товстої стіни приглушений крик. А потім на задньому плані кілька швидких пострілів з пістолета.

– Одиниця, це Двійка, – сказав він у мікрофон. Жінка зайняла позицію поверхом нижче конспіративної квартири. Не хотілося б отримати кулю від товаришки по службі. - Я йду до тебе.

Тиша.

В ніздрі вдарив дивний запах — чи то поту, чи то вологого одягу. Він мав справу з таким раніше. Іноді так пахли солдати чи поліцейські. Ференц підняв очі. Жодного руху. Він поміняв магазин, витягнув перед собою зброю, кількома стрибками піднявся по сходах і опинився на сходовому майданчику.

Його серце шалено билося, але руки залишалися спокійними. Ференц озирнувся. Двері квартири забезпечення були трохи прочинені. Йому здалося, що він щось почув. Шерех. Можливо, стогін.

Стогін.

Він обережно відчинив двері.

Прямо з кімнати долинало важке, хрипке дихання людини, яка бореться за своє життя.

Кількома тихими кроками перетнув коридор.

Жінка лежала на спині, придавлена ​​тілом нападника. Лезо великого бойового ножа було в кількох сантиметрах від її лівого ока. Обидві руки жінки обхопили зап’ястя чоловіка. Вона намагалася вдарити коліном по ребрах, але нападник знав, як битися на землі. Він послаблював удари, правильно розташувавши своє тіло, зосередивши всю свою увагу на тому, щоб зламати захист жінки.

Здавалося, у неї залишилося небагато часу.

Ференц підскочив; нападаючий занадто пізно зрозумів, що йому загрожує небезпека, і спробував відкотитися, але Ференц вже був поруч. Він розмахнувся і вдарив стволом глока. Розбита вилиця тріснула, нападник верещав і намагався вдарити його прямо, але не вдалось, бо в ту ж мить жінка вдарила його ліктем по голові. Удар не мав потрібної сили, але досяг мети і відвернув увагу людини з ножем. Ференц знову розмахнувся. Цього разу ствол влучив у скроню. Очі чоловіка помутніли. Він слабшав. Ференц вдарив його ногою в обличчя.

Зловмисник завмер.

Ференц нахилився, вийняв у нього з руки ніж, а з кобури на стегні — пістолет і затягнув мляве тіло під радіатор. Двома парами одноразових наручників прикував нападника до труби, і вперше добре на нього подивився. Тип був добре складений, але в нього було ніяке обличчя, яке не можна було запам'ятати.

Ференц обернувся.

На цей час Лєна вже змогла встати. Насправді, її ім'я було Дорота Мокржицька, але мало хто знав її справжнє ім'я. Вона приїхала до Києва лише тиждень тому, але Ференц добре познайомився з нею раніше, і йому дуже сподобалося з нею працювати. Розумна та кмітлива, вона мала шість років досвіду роботи в цій галузі та феноменальну здатність втілюватися у різноманітних персонажів. Вона могла виглядати переконливо як у вечірній сукні та на високих підборах, так і в жебрацькому лахмітті. Так само легко вона перетворювалася